«Українці небезпечні для Європи»: як російська пропаганда намагається зірвати повернення додому

Тема українців за кордоном стала інформаційною зброєю.

Українці за кордоном залишаються мішенню системної інформаційної кампанії росії, яка намагається сформувати образ України та її громадян як джерела проблем для європейських країн і таким чином впливати як на ставлення місцевого населення, так і на рішення самих українців щодо майбутнього.

Після початку повномасштабного вторгнення мільйони українців були змушені виїхати до країн Європи та інших держав. За даними Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, із лютого 2022 року з України виїхали понад 6,8 млн людей, а значна частина тих, хто перебуває за кордоном, досі розглядає можливість повернення.

Це означає, що інформаційне середовище, в якому живуть українці за межами України, безпосередньо впливає на їхні рішення.

• Чи безпечно повертатися?
• Чи є в Україні робота?
• Чи зможуть діти навчатися?
• Чи працюють державні сервіси?
• Чи справді українців в Європі сприймають негативно?

Саме на таких питаннях і намагається грати російська пропаганда.

Її мета не обов’язково полягає в тому, щоб переконати людину в конкретній брехні. Значно ефективнішим може бути інше завдання — посіяти сумнів, страх і недовіру.

Керівниця Центру досліджень «Детектора медіа» Ксенія Ілюк пояснювала механізм так:

«Російська дезінформація дуже часто направлена саме на те, щоби просто збити систему координат людини».

Це принципово важливо для українців, які планують повернення. Якщо людина не довіряє жодному джерелу інформації, їй складніше прийняти обґрунтоване рішення — і про повернення, і про подальше життя за кордоном.

Наратив «українці стали проблемою для Європи»

Один із найпомітніших напрямів російської дезінформації — створення негативного образу українців у країнах, які їх прийняли. У різних країнах та інформаційних середовищах з’являються твердження, що українці:

• забирають робочі місця у місцевих жителів;
• живуть винятково за рахунок соціальної допомоги;
• навантажують системи охорони здоров’я та освіти;
• збільшують рівень злочинності;
• створюють проблеми з житлом;
• не хочуть працювати та інтегруватися;
• отримують нібито «привілеї» порівняно з місцевими жителями.

Частина таких повідомлень може використовувати реальні соціальні проблеми, але подавати їх однобічно або перебільшувати масштаб. Саме це робить маніпуляцію ефективнішою.

Наприклад, якщо в певному місті справді існує дефіцит житла, пропагандистський ресурс може не вигадувати сам факт проблеми. Він просто створює причинно-наслідковий зв’язок: «житла не вистачає через українців». У результаті складне соціальне питання перетворюється на просту схему пошуку винного.

Фейк може виглядати як справжня новина

Одна з головних змін у роботі російської пропаганди — професіоналізація упаковки неправдивого контенту. Центр протидії дезінформації у 2026 році неодноразово фіксував фейкові матеріали, оформлені під публікації відомих західних медіа.

Зокрема, поширювалися вигадані сюжети нібито від Euronews, Le Figaro, AFP, France 24 та інших медіа. В одному з випадків російська пропаганда навіть імітувала стиль Euronews, поширюючи вигадану історію про нібито масові випадки домагань до українських дітей у європейських школах. Офіційні ресурси видання такої інформації не містили.

Це важливий сигнал: логотип відомого медіа ще не означає, що матеріал справді належить цьому медіа.

Найнебезпечніший інструмент — емоція

Російська дезінформація рідко розрахована на спокійне читання. Вона повинна викликати:

• страх;
• гнів;
• обурення;
• огиду;
• тривогу;
• відчуття несправедливості;
• бажання негайно поділитися інформацією.

Особливо добре працюють теми дітей, злочинів, сексуального насильства, хвороб, тероризму та грошей. У 2026 році Центр протидії дезінформації повідомляв, зокрема, про фейкові історії щодо нібито українців, причетних до терактів, поширення захворювань або тяжких злочинів у країнах Європи. Такі історії мають спільну рису: вони настільки емоційні, що людина може переслати їх друзям ще до того, як перевірить джерело.

Чому пропаганда працює навіть тоді, коли людина не вірить у фейк

Інформаційний вплив не обов’язково означає пряме переконання. Іноді достатньо створити фон. Наприклад, людина протягом місяця бачить десятки повідомлень про те, що:

• «українці скоюють злочини»;
• «Європа втомилася від України»;
• «місцеві жителі ненавидять українців»;
• «допомогу скоро заберуть»;
• «українців хочуть депортувати».

Навіть якщо людина не повірила кожному окремому повідомленню, постійне повторення може створити відчуття: «Напевно, щось у цьому є». Саме повторюваність є одним із важливих механізмів пропаганди.

Ксенія Ілюк наголошувала, що російська дезінформація працює не лише через конкретну неправду, а й через системне формування інформаційного середовища.

Наступний рівень — «Україна не чекає на своїх»

Для українців за кордоном особливо небезпечними можуть бути повідомлення, які б’ють безпосередньо по мотивації повернутися.

Наприклад:

• «Україна вже не ваша країна»;
• «після повернення вам ніхто не допоможе»;
• «роботи в Україні немає»;
• «діти втратять можливості»;
• «усі нормальні люди вже виїхали»;
• «повертатися небезпечно»;
• «держава нічого не робить для тих, хто повертається».

Частина цих тверджень може маскуватися під особистий досвід. Саме тому вони особливо переконливі.

Анонімний користувач може написати: «Я повернувся і пожалкував». Інший — «Моя знайома повернулася і не знайшла роботи». Третій — «Усі мої знайомі хочуть залишитися в Європі». Окремі історії не можна автоматично перетворювати на загальну картину.

Для ухвалення рішення про повернення необхідно дивитися на конкретні дані: ринок праці, житло, освіту, соціальні програми, безпекову ситуацію та можливості конкретної громади.

Пропаганда атакує і європейське суспільство

Інформаційна операція має щонайменше дві аудиторії. Перша — самі українці. Друга — громадяни країн, які їх прийняли.

Для місцевого населення формується інший меседж: «українці отримують занадто багато». Таким чином створюється конфлікт між двома групами.

Європейцю пропонують думати: «Через них я отримую менше».

Українцю — навпаки: «Вас тут не хочуть».

У результаті виникає саме той конфлікт, якого прагне пропаганда.

Європейський центр політики у дослідженні дезінформації про людей, які були змушені залишити Україну, також звертає увагу на використання маніпулятивної статистики, інформації поза контекстом і неправдивих тверджень, які зображують мігрантів як загрозу добробуту, безпеці або ідентичності європейських суспільств.

Окрема зброя — фейкові відео

У 2026 році російська пропаганда активно використовує не лише текст, а й відео. Підроблені ролики створюють враження, що інформація походить від:

• відомого телеканалу;
• державної установи;
• поліції;
• спецслужби;
• міжнародної організації;
• журналіста;
• звичайного очевидця.

Наприклад, ЦПД повідомляв про фейкове відео, яке нібито походило від британської розвідки MI6 і містило вигадану статистику про українців та терористичні атаки у Франції. Жодного такого повідомлення британська структура не публікувала.

Інший приклад — фейкові матеріали, у яких українців без доказів пов’язували з тяжкими злочинами або поширенням захворювань.

Як інформаційна війна впливає на рішення про повернення

Повернення — це не лише економічне або безпекове рішення. Це рішення про майбутнє. Людина оцінює десятки факторів: де житимуть діти, чи буде робота, чи зможе вона забезпечити сім’ю, як працюватиме медицина, наскільки безпечним буде місто. Тому інформаційна атака може працювати саме через невизначеність.

Якщо українцю постійно показують Україну як країну без майбутнього, а Європу — як єдине безпечне та успішне місце, простір для об’єктивного вибору звужується. Водночас протидія пропаганді не означає створення «рожевої» картинки України. Навпаки.

Українці за кордоном мають отримувати чесну інформацію про проблеми, ризики та можливості повернення. Саме прозорість дозволяє відрізнити реальну проблему від маніпуляції.

Що варто робити українцям за кордоном

Щоб не стати мішенню інформаційної операції, варто виробити кілька простих звичок:

• не робити висновків на основі одного поста або відео;
• перевіряти, чи існує новина на офіційному сайті медіа;
• шукати першоджерело статистики;
• порівнювати інформацію у кількох незалежних медіа;
• не довіряти скриншотам без посилання;
• перевіряти дату публікації;
• звертати увагу на надмірно емоційну лексику;
• не поширювати інформацію лише тому, що вона викликала сильну емоцію;
• окремо перевіряти відео та фотографії;
• користуватися ресурсами фактчекерів та офіційних установ.

Особливо важливо не приймати рішення про повернення лише на основі соціальних мереж. Для такого рішення потрібна значно ширша інформаційна картина.

Інформаційна безпека — частина безпеки повернення

Дезінформація щодо українців за кордоном — це не просто боротьба за перегляди. Вона може впливати на ставлення суспільства, політичні рішення, рівень ксенофобії та навіть фізичну безпеку людей.

У 2026 році Управління Верховного комісара ООН у справах біженців окремо попередило, що поширення дезінформації, мови ненависті та дипфейків може спричиняти реальну шкоду вимушено переміщеним людям. Старша радниця UNHCR з питань інформаційної доброчесності Джизелла Ломакс наголосила:

«Дезінформація, мова ненависті та дипфейки можуть спричиняти реальну шкоду біженцям і гуманітарним працівникам».

Для українців це означає просту річ: інформацію про життя за кордоном і про можливе повернення потрібно сприймати так само відповідально, як інформацію про безпеку, роботу чи документи.

Головний висновок

російська пропаганда не обов’язково намагається переконати українця в тому, що конкретна країна погана або конкретна новина правдива.

Її сильніша мета — змусити людину сумніватися в усьому, перебільшувати ризики, втрачати довіру до інституцій і сприймати власне майбутнє через емоції, а не факти.

Тому рішення про повернення має ухвалюватися не під впливом найгучнішого Telegram-допису, а на основі перевірених даних, реальних умов конкретної громади та власних життєвих обставин.

Цей матеріал створено в межах проєкту Інститутом масової інформації за підтримки Міністерства закордонних справ Нідерландів.