Чим завершився саміт НАТО для України

Перший день саміту НАТО у Вільнюсі пройшов під гаслом визначення майбутнього України в Альянсі. 11 липня ухвалено багаторічну програму підтримки України, яка прискорить перехід із радянських до натовських стандартів. Також створено нову Раду Україна-НАТО, яка стане форумом для консультацій. Водночас лідери військового блоку погодилися, що в майбутньому Україна стане членом Альянсу без необхідності виконувати План дій щодо членства в НАТО. З приводу конкретних термінів заявлено – Україна отримає запрошення до НАТО, коли «всі союзники погодяться та умови будуть виконані».

Чи підтвердились очікування України щодо рішень Вільнюського саміту проаналізували у Центрі протидії дезінформації при РНБО України. 

Очевидно, що неможливо бути повністю задоволеним рішеннями саміту, адже вони не мають бажаного для Києва запрошення щодо членства. Тому зрозуміле й певне розчарування української сторони. Президент В. Зеленський назвав «безпрецедентною і абсурдною» відсутність часових рамок для запрошення України в НАТО. За оцінками глави українського МЗС Д. Кулеби, коли йдеться про членство, НАТО продовжує тримати «всю ситуацію й Україну у підвішеному стані». 

Те, що країна на саміті у Вільнюсі не отримає доленосного рішення про політичне запрошення до членства, не стало несподіванкою для керівництва України, тож сигнали про суперечки щодо формулювань декларації саміту були відомі заздалегідь. Основною мотивацією окремих членів Альянсу, чому Україна не може зараз приєднатися до НАТО (за неофіційними даними – США та Німеччина), став ризик прямого ядерного зіткнення з рф. Цим обумовлена максимальна розмитість формулювань та відсутність жодної конкретики, які саме «умови» мають бути виконані. Така стратегічна невизначеність лишає відкритими абсолютно всі сценарії подальших відносин України і НАТО. Тож визнання «умов» виконаними залежатиме від політичної волі Альянсу і під впливом ситуації на українсько-російському фронті вони можуть змінюватися.

Водночас Вільнюській саміт НАТО, безумовно, не можна назвати провалом. На відміну від Бухарестського саміту-2008, цьогорічні рішення містять доволі позитивні формулювання щодо України. Скасування етапу виконання ПДЧ скоротить шлях України до Альянсу з двокрокового до однокрокового процесу, а саму процедуру вступу як мінімум на декілька років (країни Східної Європи, які вступали до НАТО і виконували План дій щодо членства, проходили процедури від трьох до п’яти років). Хоча у рішенні саміту немає переліку умов, які має виконати Україна для приєднання до НАТО, але визначений механізм щодо їхнього оцінювання. Інструментом для контролю реформ стане Річна національна програма (РНП), яка вже є у розпорядженні України.

Проте очевидно, що поки триває війна, чекати швидкого позитивного рішення Альянсу щодо України не доводиться. Страхи Заходу перед російською загрозою залишаються головною перешкодою для приєднання України до військового блоку. Недарма Генсек НАТО Є. Столтенберг заявив: «Якщо Україна не перемагатиме – немає сенсу обговорювати вступ до НАТО». 

До того ж, такий підхід (Україна вступить до НАТО тільки після закінчення війни) мотивує росію вести війну якомога довше. З точки зору розстановки сил та наявності людських і військових ресурсів Україна потребує суттєвого збільшення обсягів фінансової та військової допомоги, щоб принаймні змусити росію припинити активну фазу бойових дій та перейти у загальний наступ. Недарма крім затвердженого комюніке щорічного пакету допомоги Україні в 500 мільйонів доларів на модернізацію армії, Альянс вирішив розгорнути на східному фланзі, що межує з Білоруссю і рф, 300 тисяч військових, а також збільшити інвестиції в оборону. Також саміт підтвердив, що коаліція з 11 країн у серпні почне навчання українських пілотів на винищувачах F-16.

Ба більше, загроза перекидання війни на територію країн-членів НАТО і безпосереднього вступу у війну з росією, якою виправдовують своє боягузтво деякі країни-члени Альянсу, значною мірою є міфом часів «холодної війни». Спроба «вагнерівцями» воєнного перевороту, тотальна корупція в армії, економічне виснаження внаслідок західних санкцій та людські втрати в Україні настільки ослабили кремлівський режим, що зробили його неспроможним прийняти рішення використати проти НАТО ядерну зброю. 

Незважаючи на те, що Вільнюський саміт, на жаль, став для України символом втрачених можливостей, залишається надія, що країнам-членам НАТО вистачить сміливості подолати психологічну неготовність прийняти рішення про запрошення України до членства в Альянсі на наступному саміті у Вашингтоні у квітні 2024 року. З одного боку, це дозволило б уникнути ескалації, а з іншого – підштовхнуло б росіян до усвідомлення всієї безперспективності подальшого ведення війни в Україні.