Лікар з Дніпра розповів про травмованих війною дітей, які кажуть "чому саме я", та про те як любов сприяє одужанню

З початку війни дніпровська лікарня почала приймати дітей, які постраждали не по своїй волі. На її рахунку близько 80 прооперованих пацієнтів. У них були тяжкі міно-вибухові травми різної локалізації. Але виліковувались краще, ті, хто мав поруч близьку людину.

Про це сайту 056 повідомив завідувач відділення травмпункту та ортопедії Віктор Сергійович.

"Дитячий організм більш пластичний, аніж дорослий. Тут вкрай важлива психологічна підтримка. І я собі відзначаю, що коли діти знаходяться у колі своєї родини, поруч батьки, то вони і значно швидше виліковуються і краще йдуть на поправку. А коли, буває таке, що діти поступають, а батьків немає, чи їх неможливо знайти, або вони в інших лікарнях, тоді це затягує лікувальний процес. Бо дітям потрібне спілкування, піклування, любов", - поділився лікар.

Він пояснив цей факт тим, що діти звикають до середовища, яке створили батьки чи рідні. І коли вони в критичний момент опиняються самі, то це додає додаткового морального навантаження, яке позначається на загальному стані.

Тому цій лікарні іноді надають медичну допомогу і дорослим, які надходять разом дітьми. Тобто батькам, супроводжуючим.

Віктор Сергійович зазначив, що формат розширюється. Заклад вже не тільки дитячий, як було до війни. Та йому для цього не доводиться перепрофільовуватись, адже раніше він 15 років був дорослим лікарем. В дитячій лікарні - вже близько п'яти років. Поєднання універсальності та досвіду дає розуміння, що діти й дорослі зовсім по різному відносяться до вад, спричинених травмами.

"У випадку ампутації діти звісно усвідомлюють та запитують "чому так сталося", "чому саме я". Але дитина це не дорослий, у якого в голові мільйон запитань "що я буду робити далі", "як мені працювати". У дітей такого немає, вони спочатку дуже страждають, не можуть зрозуміти, чому з ними таке сталося. Та тут важлива психологічна підтримка. У лікарні працюють психологи, які постійно на зв'язку", - пояснив він.

За його спостереженнями дітям легше адаптуватися, змиритися зі своєю "особливістю". Після лікарні вони їдуть протезуватися. А це настільки на високому рівні зараз, особливо в країнах Європи.

Але варто зазначити, що сама по собі бойова травма відрізняється від серійної. Вона тяжча для лікування і для подальшої реабілітації.

Та окрім характеру та ступеню травми має важливе значення те, настільки вчасно потерпілому надана допомога.

"Були надскладні проблеми, коли до нас надходили діти з Маріуполя, коли не було можливості швидко евакуюватися з зони бойових дій і вони деякий час проводили у завалах чи сховищах. Це дало негативний аспект в плані лікування", - уточнив Віктор Сергійович.

Та коли сталася трагедія на вокзалі Краматорська, то дві доби були масові надходження, але рятувало те, що поранених оперативно доставляли з місця вибуху.

"Три доби ми проводили в операційних, майже без перерв, знаходилися постійно в лікарні і працювали досить ефективно. Це фізичний аспект. Це важко і психологічно передати, до цього не можна звикнути, але ми розуміємо, що ми робимо правильну справу", - сказав Віктор Сергійович зі сльозами в очах.

Він розповів, що в той час було доставлено біля 20 пацієнтів, переважна більшість - діти. У них були великі рани, відкриті переломи, уламкові переломи, сторонні тіла, ампутації кінцівок.

"Це все стосується травматології, а частіше були політравми, тобто поранення черевної порожнини і кінцівок, голови, тобто осколкові поранення тому працювала бригада.

Взагалі під час війни вкрай важко працювати не тільки фізично, але й психологічно, бо ці травми - жахливі, але ми тут, на своєму місці, робимо свою роботу досить ефективно і допомагаємо постраждалим.

Хочу відзначити, що наша лікарня має все необхідне, щоб не тільки надавати невідкладну допомогу, але і лікувати дітей до повної стабілізації. Ми проводимо всі необхідні втручання для того, щоб вони були на етапі одужання, перед тим як переправляти далі", - сказав завідувач.