«Відбудова України — це інвестиція в безпеку Європи»: інтерв’ю з міністром закордонних справ Литви Кястутісом Будрісом
Відбудова України дедалі чіткіше перестає бути суто післявоєнним проєктом — вона стає частиною європейської безпекової архітектури, де вирішальну роль відіграють люди, інституції та політична воля.
Пане міністре, сьогодні часто говорять, що відбудова України — це не лише про інфраструктуру. Що це означає з точки зору Литви?
Ми давно вийшли за межі уявлення про відбудову як про відновлення зруйнованих будівель чи доріг. Йдеться про значно глибший процес — відновлення держави як системи. Це про інституції, про довіру, про людей, які або повернуться, або залишаться за кордоном і все одно будуть частиною цього процесу.
Для нас в Литві очевидно: відбудова України — це частина європейської безпеки. І саме тому це не може бути відкладеним проєктом «після війни».
Ви говорите про людей як ключовий елемент. Наскільки критичним є питання української міграції?
Це одне з найскладніших питань. Мільйони українців зараз живуть у Європі, і частина з них уже інтегрувалася в нові суспільства. Тому постає не лише питання повернення, а питання участі.
Чи повернуться всі? Очевидно, ні. Але навіть ті, хто залишиться за кордоном, можуть бути частиною відбудови — через інвестиції, знання, зв’язки.
Головне питання інше: чи створить Україна умови, щоб люди хотіли бути частиною її майбутнього.
У цьому контексті часто звучить тема соціальної стійкості — ветеранів, громад, державних інституцій. Наскільки це важливо?
Це критично. Відбудова — це марафон, а не спринт. Україна виходить із війни із новою соціальною структурою: ветерани, переселенці, громади, які фактично стали локальними центрами стійкості.
Питання полягає в тому, чи буде в них ресурс — психологічний, економічний, організаційний — щоб не просто відновити зруйноване, а створити нову якість життя.
Водночас Україна вже зараз відновлюється під час війни. Чи це взагалі реалістично — відбудовуватися в умовах постійних атак?
Так, і це одна з найбільш вражаючих речей, які ми спостерігаємо. Україна довела, що відбудова може відбуватися паралельно з війною.
Але це потребує іншого мислення: не чекати «ідеального моменту», а діяти постійно. Саме це і є різниця між виживанням і розвитком.
Литва активно підтримує Україну. Як ви визначаєте характер цієї підтримки?
Для нас це не гуманітарна акція і не тимчасова солідарність. Це стратегічне рішення.
Ми вже затвердили довгострокові програми участі у відбудові України — в освіті, енергетиці, інфраструктурі, реформах.
І дуже важливо розуміти: це не благодійність. Це інвестиція в стабільність Європи.
Часто звучить теза, що членство України в ЄС — це частина безпеки. Ви з цим згодні?
Абсолютно. Європейський Союз сьогодні — це не лише економічний проєкт. Це безпекова структура.
І інтеграція України до ЄС — це найсильніша невоєнна гарантія безпеки як для самої України, так і для всього континенту.
Якщо підсумувати — що є головним у цій великій темі відбудови?
Головне — це не будівлі і не цифри. Головне — люди.
Якщо Україна збереже і посилить свій людський капітал, якщо створить умови для повернення і розвитку, якщо інтеграція в ЄС буде реальним процесом, а не декларацією — тоді відбудова стане успішною.
І тоді це буде не просто відновлення країни після війни. Це буде створення нової європейської держави.
Відбудова України дедалі чіткіше набуває ознак довготривалого європейського проєкту, де межа між війною і відновленням поступово розмивається. У цій логіці ключовим ресурсом стають не лише фінанси чи інституційні рішення, а люди — їхній вибір, повернення, участь і здатність створювати нові правила життя. Саме тому відбудова перестає бути технічним етапом після війни і перетворюється на процес формування нової державної та суспільної реальності України в межах Європи.