«Бізнес — марафон»: історія ветерана з Дніпра, який збудував культову бургерну

На мою думку, найскладніше - це навіть не документи чи фінансовий план. Найскладніше - зрозуміти, заради чого ти це робиш, і чи достатньо сильна твоя ідея, щоб тягнути її крізь будь-які життєві обставини.

Я впевнений, саме ідея і віра в неї - це те, на чому стоїть або падає будь-який бізнес.

Я починав з дуже чіткої мети. Не просто готувати фаст-фуд, а навчити людей культурі смаку, культурі споживання бургерів як якісної, чесної їжі. І це відразу визначило всі мої подальші рішення. Від принципової відмови від заморожених продуктів до щоденного контролю за якістю. Я особисто стежу за тим, щоб фарш, який ми готуємо кожного дня, був бездоганним. 

Технічні кроки, аналіз ринку, фінансове планування, конкурентний аналіз - важливі речі, але вони починаються вже після того, як ти сформулюєш свою місію. Якщо ідея слабка або формальна, ти не витягнеш її у важкі моменти. А вони будуть.

Перша помилка - це поспіх. Багато хто хоче швидко надолужити згаяний час, і через це обирає першу-ліпшу нішу або бездумно повторює чужі бізнеси. Друга - переоцінка власних можливостей. Після служби здається, що ти витримаєш усе. Але бізнес - це марафон, а не штурм. Третя помилка - компроміси із власною ідеєю.

В якийсь момент починається тиск: хтось каже, що треба здешевити продукцію, комусь здається, що клієнти «не зрозуміють» якість. І багато хто з підприємців піддається.

Я також чув такі поради: «Зроби простіше, дешевше, швидше». Але я відкрив бургерну з іншим наміром: навчити людей цінувати смак, продукт і чесність на кухні. Тому я не пішов на компроміси, хоча це дорожче і по грошах, і по зусиллях. Але саме це в підсумку працює. Люди відчувають повагу до них і відповідають взаємністю.

Реально працює те, що дає конкретний, вимірюваний результат. Не просто гроші, а справжній старт з менторством, зрозумілими умовами і мінімальною бюрократією. Важливо, щоб підтримка була не тільки фінансовою. Це повинен бути партнерський підхід, з наставництвом, з консультаціями, щоб не просто «дали гроші й відпустили», а справді допомогли побудувати бізнес.

Щодо державної підтримки, дуже позитивно оцінюю грантову програму «Власна справа», яка зараз має окремий напрямок саме для ветеранів та їхніх родин.

Утім важливо розуміти: жодна програма не замінить стрижень підприємця. Грант – це лише інструмент, але рушійною силою все одно є твоя місія і якість того, що ти робиш.

Кулінарія - чудова ніша, але не тому, що легко зайти. Навпаки: в ній виграють ті, хто має ідею та характер, а цього ветеранам точно не бракує. Попит точно є. Люди хочуть якісної їжі і чесного продукту. Бар’єри входу теж є. Серед них висока конкуренція і вимога стабільної якості.

Утім якщо ти створюєш формат із душею, чи то авторські бургери, фудтрак або маленький сімейний ресторан, і робиш це чесно, без компромісів, то зростання буде.

Ми відкрилися на початку повномасштабного вторгнення, коли здавалося, що це найгірший час для ресторанного бізнесу. Але я твердо стояв на своєму: якість понад усе. І сьогодні, через більше, ніж три роки, я бачу ріст, бачу вдячність гостей, бачу, що людям важливий і смак, і наша філософія.

Тому так, кулінарія може бути чудовою нішею саме для ветеранів. Бо тут треба витримка, дисципліна, але й велика любов до справи.

Якщо ти готовий вкладати в неї сили навіть тоді, коли прибутку поки нема, вона життєздатна. Якщо ти починаєш рахувати «а чи варто так заморочуватись», то ніша обрана невірно. Я ніколи не сумнівався в нашій ідеї: культура смаку має право на життя, навіть у важкі часи.

Партнер потрібен лише тоді, коли він поділяє твою філософію. Компроміси щодо базових цінностей - це найкоротший шлях до конфлікту.

Дисципліна, чіткість у виконанні, вміння діяти під тиском, відповідальність за результат, вірність своїй місії. Ці навички не одноразово допомагали мені втримати якість і рухатися вперед, навіть коли зовнішні умови були далеко не ідеальні.