В Днепропетровске прошел акустический концерт музыкантов из Луцка

В понедельник вечером несколько десятков днепропетровцев наслаждались нежной, по-настоящему чувственной музыкой в исполнении Колоса (Сергей Мартынюк, фронтмен группы «Фіолет») под аккомпанемент гитары.

Концерт прошел тихо, но душевно. Колос спел не только песни со своего нового сольного альбома «Як я живу», но и пару старых сольных песен, а также несколько хитов «Фіолета».

Стоить отдать должное музыкантам за кавер песни Кузьмы, которого с нами больше нет. «Люди, як кораблі» Колосу было сложно петь именно в Днепропетровске, поскольку трагедия с лидером "Скрябін" произошла недалеко от нашего города – в Кривом Роге.

Немногочисленная публика (по словам Колоса, самая маленькая из всех восточных регионов страны) была в восторге от концерта и с первого раза музыкантов не отпустила. Потому ребята сыграли пару песен «на бис».

Кстати, корреспондент 056.ua не только побывала на концерте, но и пообщалась с вокалистом Сергеем Мартынюком. В эксклюзивном интервью музыкант рассказал о своем новом, сольном альбоме, о планах на будущее. Конечно, разговор не мог не коснуться и темы войны в стране.

В повседневной жизни наш собеседник говорит на украинском языке. Чтобы сохранить колорит речи, мы даем интервью с Сергеем на родном языке:

- Поговоримо про твій альбом «Як я живу», з яким ти сьогодні і приїхав. Розкажи про нього

- Нема нічого особливо розказувати. У вільний від роботи над «Фіолетом» час, між репетиціями, між концертами, студіями назбиралась якась критична маса пісень, яка в свій час почала оформлятися в якості мого сольного проекту, в основному, акустично. В записі з’являються різні треки в плані аранжування. В останньому альбомі «Як я живу» і дапстеп, і драм-енд-бейс є, і трошки тріп-хопу. Але в концертному варіанті це завжди акустика, яку я люблю. Тобто, я дуже люблю електрику, яку ми граємо в «Фіолеті». Взагалі, електричну музику. Але інтимність акустичного звучання на концерті і близькість публіки ніякою електрикою не замінити. Тому є «Фіолет», є трошки іншого змісту і напрямку проект. Власне, альбом «Як я живу», який з двох частин виходив (першу частину Колос презентував на свій 27-й день народження у грудні 2014 року, другу частину вже цього року, - прим. Авт.), то квітесенція того, що я робив зі своїм сольним проектом за останні роки. Швидше всього, то останні записані в рамках проекту пісні, тому що далі я зосереджуся виключно на «Фіолеті». Зараз хочеться більше зусиль спрямовувати безпосередньо на основний напрямок моєї музичної діяльності. Але альбом вийшов автобіографічним, в основному. Там я розповідаю про рідних людей (наприклад, пісня «Брат» написана про рідного брата, молодшого за Сергія на 20 років, - прим. Авт.), про молодість свою шкільну та студентську, про різні досвіди, більш-менш інтимні, ще якісь.

- Дапстеп, клубна музика, яка звучить у твоєму альбомі - це був такий експеримент чи що? Просто твої шанувальники не очікували такого звучання.

- Я ніколи не намагався підлаштовуватися під вимоги шанувальників. Якщо ми там ще з «Фіолетом» притримуємося якогось стилістичного напрямку, грубо кажучи, поп-року, то тут я собі дозволяю крайнє варіацтво, дозволяю експеримент, пошук. Я по природі своїй, як слухач, як музикант - меломан. Якщо відкрити мій IPod, то там можна знайти все – від поп-музики до музики джазу, брейк-кору, хардкору і всього іншого (усміхається). В кожному стилі музики в мене є не те, щоби кумири, але команди, які я люблю, поважаю, за творчістю яких слідкую.

Інтимність акустичного звучання на концерті і близькість публіки ніякою електрикою не замінити

І це не може десь не знаходити відгук в моїй творчості. І ті експерименти, що були, і ті кілька треків, по тому, що я бачив, по реакції наших шанувальників – вони сподобалися людям, знайшли в них відгук, бо це для них щось свіже було. Коли ти працюєш з гітарами, барабанами, у класичному складі інструментів, важко робити щось нове, а тут можливо було поекспериментувати, зробити щось нове.

- А як твої колеги з гурту «Фіолет» відносяться до твоєї сольної кар’єри? Ось Коля
(гітарист гурту) з тобою гастролює, а інші?

- Мені допомагає і Коля, і Петя – наш клавішнік. Інші підтримують морально. Жодних проблем нема. В колі нашому у гітариста теж є свій сольний проект, він по-своєму бачить музику і робить її. Мені здається, що немає якогось такого рівня глобальних амбіцій, немає якоїсь такої крайньої комерціалізації і, щоб в процесі ставилися якісь грубі питання, або те, або те. Поки дозволяють можливості, поки дозволяють наші графіки і є смак таким займатись, ми будемо працювати. Хоча, я вже якось не хочу витрачати час на якісь інші речі, окрім «Фіолету» надалі. Ми гратимемо акустичні концерти, якщо будуть запрошувати. Але все, що буде записуватися, буде вже виключно у «Фіолеті».

- А що тебе надихає на творчість? Або, хто?

- Немає одного джерела натхнення як такого, як і в кожної людини. Життя в якійсь мірі є циклічним – ти встаєш, підіймаєшся, йдеш до туалету, до умивальника, чистиш зуби, сідаєш за ноутбук, за телефон, гуляєш, робота. Якісь процеси, друзі. Музика, яку слухаєш, кіно, яке дивишся. Книги, які читаєш. Все воно в голові міксується і на виході проекцюється в своєму баченні чогось. Дуже часто пісні є автобіографічні, дуже часто вони є футуристично-автобіографічні, розповідають про мене. Наприклад, якби я не пішов зараз на інтерв’ю, а пішов у душ, що сталося б тоді? І навпаки. Або, якби я не поїхав у Дніпропетровськ. Мене часом запитують ближчі люди – от є такі й такі пісні, але ми, знаємо твою біографію, знаємо, що такого не було з тобою. І я їм пояснює, просто тоді я зробив так, а міг інакше зробити (сміється). Оце й надихає.

- А бувають якісь курйози під час виступів?

- Та часто. У нас дуже колоритна команда. Люди з різним досвідом – хтось батько трьох дітей, хтось не має жодного поняття про музику, маючи освіту політолога, хтось – закінчив музичну консерваторію. Люди дуже різні і по музичних смаках, і по темпераменту. Це постійно якісь курйози створює. З останнього, що траплялося під час акустичного туру – відстані між містами ми долали не тільки громадським транспортом, що теж для нас незвично. Ми звикли комфортно їздити командою, а тут ми з великими наплічниками за спиною автобусами, потягами, навіть автостопом доводилося їздити. На трасі Житомир-Київ нам допомагали місцеві повії, яким було років по шістдесят. Вони нам розказували, біля яких заправок краще всього стояти, щоби нас підібрали (сміється). В результаті, до Києва ми потрапили разом з закарпатськими заробітчанами, які їхали на заробітки в Москву.

- Весела подорож) А в громадському транспорті впізнають?

- Тут (у Дніпропетровську) не дуже, а якщо це стосуються часто Рівному, Івано-Франківську, Львів, то всяке траплялося. Особливо Львів. Якщо ти їдеш десь, гуляєш площею Ринок, центром, постійно впізнають, бо туди з’їжджаються  з усієї країни. В Луцьку, попри те, що ти свій, якісь трабли мінімальні та кумедні ситуації – зайшов в магазин чи в туалет громадський, постійно розписуєшся на якійсь там серветці дівчині біля каси)

- Це не дратує?

- Ну, до критичної межі воно ще не дійшло кількісно, тому просто я усміхаюся собі. Даю автограф, і йду далі.

- Відійдемо від музики. Твоє ставлення до всього того, що зараз відбувається в Україні?

- Насправді дуже важко якось до спільного кратного зводити всі ті емоції, які в мене в голові вирують кожного наступного дня, коли я читаю стрічки новин. Відкриваю наші волинські сайти - у нас знову загинув хлопець з Луцька, з 26-ї школи. В мене там дуже багато знайомих, хоча його я особисто не знав. 20 з лишнім років було. Він з Дебальцевого виходив і сьогодні (16 березня) його у Луцьку ховали. І в моїй голові дуже багато протиріч. От у мене, як людини патріотичних, навіть в деякій мірі здорових націоналістичних поглядів є чітке розуміння того, за що іде боротьба там, на Сході. Але з другого боку, дивлячись на політичну владу в країні, розуміючи, що обіцянки нашого чинного президента , який обіцяв АТО, яке давно вже переросло у війну, зупинити це все виявилося просто політичною демагогією. І я не певен, що смерті цих хлопців виправдовують те все, що відбувається. Щоб вони не були даремними, як і хлопці на Майдані з Небесної Сотні. То все дуже складно. І як музикант, я розумію, що ми не маємо право десь зараз мовчати. Для дуже багатьох молодих людей, наприклад, те, що говорить Святослав Вакарчук чи Сашко Положинський і т.д. з приводу подій в країні, набагато вагоміше, ніж те, що говорять вже давно скомпрометувавші себе політики. Тому музиканти мають виходити на сцену і говорити. Але хочеться, щоб це все вже завершилося. Я не знаю, яким чином, тому що Крим наш, але він вже давно не наш по факту. З Донбасу більшість адекватних людей вже переселилися в інші регіони України. І я не знаю, за що там боротися. Тобто, як це все має робитися. Мені здається, що ми маємо думати про ту Україну, що залишилася вже, і не давати можливість конфлікту перерости з Донеччини на Харківщину, Дніпропетровщину і далі, бо є такі загрози.

Те, що говорить Святослав Вакарчук чи Сашко Положинський з приводу подій в країні, набагато вагоміше, ніж те, що говорять вже давно скомпрометувавші себе політики

Ми раніше, коли відбувалися події в Криму, не могли припустить, що таке буде на Донеччині, але події показують, що все по-іншому склалось. Тому, я не знаю… Мені дуже важко на це питання відповідати. Немає нічого однозначного. Я вже не знаю, яким ЗМІ та політикам вірити, яким – ні. Ясно, що я займаю чіткі проукраїнські позиції – за Україну, за єдність територіальну, політичну, державну. Але я не хочу навіть припускати, що ця війна на Сході всього-на-всього може бути розбірками політичних еліт, а молоді українці, які гинуть там, просто пішки.

- Ти допомагаєш українській армії?

- Допомагаю. Я багато років займався громадською діяльністю, очолював на Волині організацію «Національний Альянс», і частина моїх побратимів колишніх і теперішніх так чи інакше на Сході воювали, поверталися, знову їхали на Схід. Зараз, по можливості, допомагаю їм фінансово. Плюс, як арт-директор фестивалю «Бандерштат», минулого року всю виручку (понад 70 тис грн) спрямували на допомогу. Це невелика насправді сума, але хочеться вірити, що десь в чомусь воно допомогло.

- Цього року «Бандерштат» буде?

- Маю надію. По завершенню туру активізуємо трошки оргкомітет, займемося хедлайнерами. Ті валютні перепади, які відбуваються в країні, не дають можливості зараз домовлятися про щось з гуртами, щось їм гарантувати. Хочеться, щоб трошки все стабілізувалося.

Як музикант, я розумію, що ми не маємо право зараз мовчати

- Повернімося до музичної творчості. Які плани на майбутнє? Чи плануються якісь дуети?

- Якщо будуть якісь дуети, такого роду експерименти, то ми обов’язково будемо про них повідомляти, бо вони завжди абсолютно спонтанно творчі. Жоден дует не був придуманий. Цього року ми працюватимемо над новим альбомом «Фіолету», хочемо трошки інакше підійти до його промоушену. Працюємо 5 років, вже є шанувальники у кожному місті. Але ми живемо в Луцьку, тому важко про себе заявляти в центральних українських медіа. На цей рік я покладаю багато надій як особистих, так і творчих, і таких загальнонаціональних. Хочеться вірити, що конфлікт на Сході вичерпається, ми почнемо відбудовувати Україну, музиканти будуть своє робити, їх не будуть мобілізувати. Я думаю, музиканти та люди таких творчих професій не мають воювати. Бо коли вже винищиться оцей сегмент соціуму, нація може позбутися дуже серйозної когорти людей. Хочеться просто займатися музикою, а не кожного разу, приходячи на репетицію, задаватися питаннями: «А чи правильно ти все робиш,чи ні. Чи це доречно зараз?». Але в порівнянні з тими матерями, які досі не можуть знайти останки своїх синів ще з-під Іловайського котла, у нас все спокійно і добре.

Что ж, редакция сайта 056.ua также надеется, что война скоро закончится и украинцы снова будут жить в мире. А группе «Фіолет» желаем творческих успехов и новых достижений.