Повернення більше не виглядає так, як у 2022 році: що змінилося у настроях українців за кордоном за рік

У 2026 році українці за кордоном дедалі частіше розглядають повернення не як емоційне рішення після завершення війни, а як складний вибір між безпекою, якістю життя, роботою, освітою дітей і майбутнім сім’ї.

У перші місяці повномасштабної війни повернення часто сприймалося як питання часу. Люди виїжджали з України, виходячи передусім із безпекових міркувань, і багато хто планував повернутися після завершення активних бойових дій. Однак чим довше триває війна, тим більше факторів з’являється у рішенні про повернення.

Людина вже не просто запитує:

«Чи безпечно їхати?»

Вона запитує:

• де житиме моя сім’я;
• де навчатимуться діти;
• чи матиму роботу;
• скільки зароблятиму;
• чи працюватиме медицина;
• чи буде доступне житло;
• як відновлено моє місто;
• чи зможу я користуватися навичками, які здобув за кордоном;
• чи буде моє повернення довгостроковим.

Саме ця зміна добре простежується у свіжих дослідженнях.

53% розглядають повернення, але конкретних строків немає

У травні 2026 року Gradus провів третю хвилю дослідження факторів повернення українців, які проживають у країнах ЄС. 53% опитаних заявили, що розглядають повернення в Україну. Але важлива деталь полягає в тому, що для багатьох немає чіткої дати такого повернення.

Gradus зазначає: безпека залишається головним фактором, однак дедалі більшого значення набувають якість життя, професійні можливості та міграційна політика країн перебування.

Тобто питання поступово переходить від «чи повернуся?» до «за яких умов я повернуся?».

Безпека залишається головним фактором

За даними Центру економічної стратегії, оприлюдненими в липні 2026 року, близько 80% потенційних поверненців готові повертатися лише після остаточного завершення війни.

При цьому 43% українців за кордоном заявляють про намір повернутися. Це означає, що економічні стимули не можуть повністю компенсувати відсутність безпеки. Можна запропонувати роботу. Можна відновити будинок. Можна створити програму кредитування. Але якщо людина вважає, що її дитині загрожує небезпека, ці стимули не спрацюють.

Діти стали одним із ключових факторів

Особливо складним є питання повернення сімей із дітьми. За даними НІСД, 37% українців, які залишаються за кордоном, виїхали разом із дітьми до 18 років. Для батьків рішення означає не просто зміну країни проживання.

Це зміна школи, мови навчання, соціального кола, медицини та повсякденного середовища дитини. Чим довше дитина живе в іншій країні, тим складніше повернення може сприйматися психологічно.

Молодь демонструє окрему тенденцію

Дослідження молоді показує ще складнішу картину. У дослідженні впливу війни на молодь за кордоном лише 22% опитаних точно планували повернутися, тоді як 31% точно не планували цього робити, а 33% ще не визначилися.

При цьому частка тих, хто точно планує повернутися, знизилася порівняно з 2024 роком — із 32% до 22%. Це особливо важливий сигнал для України. Молодь швидко адаптується. Вона вступає до університетів, знаходить друзів, вивчає мови, отримує перший професійний досвід. Тому рішення про повернення для молодих людей дедалі більше залежить від того, чи бачать вони в Україні перспективу особистого розвитку.

Якість життя стала не менш важливою

Економічна мотивація також змінюється. Якщо у 2022 році головним питанням була фізична безпека, то через кілька років за кордоном люди починають порівнювати системи.

Наприклад:

• зарплату;
• податки;
• вартість житла;
• освіту;
• медицину;
• соціальні гарантії;
• транспорт;
• безпеку;
• можливості кар’єрного зростання.

Тому повернення неможливо стимулювати лише закликами. Потрібна конкурентна країна.

Що показує міжнародний прогноз

OECD разом із моделями UNHCR та Brunel University оцінює різні сценарії майбутнього повернення. За сценарію перемоги України до 2029 року потенційно можуть повернутися близько 3,5 млн людей, або 68% нинішньої кількості українців у Європі.

За сценарію крихкого миру з поступками прогноз знижується приблизно до 2,3 млн. За затяжного статус-кво модель передбачає лише близько 40 тисяч чистих повернень до 2029 року. Ці цифри не є точним прогнозом майбутнього. Вони показують інше: рішення про повернення надзвичайно чутливе до безпекового сценарію.

Головний висновок року

Українці не перестали хотіти додому. Але поняття «дім» стало складнішим. Для частини людей це конкретне місто. Для інших — Україна як країна. Для третіх — родина, яку вони хочуть зберегти незалежно від місця проживання. Тому ефективна політика повернення має працювати не з абстрактними «мільйонами українців», а з різними групами.

Що може вплинути на рішення

Серед ключових факторів, які варто враховувати державі:

• безпека;
• житло;
• робота та рівень доходу;
• освіта дітей;
• медицина;
• відновлення інфраструктури;
• доступність соціальних послуг;
• верховенство права;
• боротьба з корупцією;
• можливості для бізнесу;
• прозора інформація;
• можливість поступового повернення.

Саме комплекс цих умов визначатиме, скільки людей вирішить не просто приїхати в Україну, а залишитися тут надовго.

Цей матеріал створено в межах проєкту Інститутом масової інформації за підтримки Міністерства закордонних справ Нідерландів.