«Діаспора — це не запас людей для повернення»: дослідниця пояснює, чому українці за кордоном можуть змінити майбутнє України

Українська дослідниця сучасної міграції Світлана Одинець вважає, що майбутню роль українців за кордоном не можна вимірювати лише кількістю тих, хто фізично повернеться в Україну.

Повномасштабна війна змінила не тільки кількість українців за межами країни, а й саме розуміння того, ким є українці за кордоном. До 2022 року поняття «діаспора» часто асоціювалося насамперед із громадами, які сформувалися внаслідок попередніх хвиль української міграції.

Після початку повномасштабного вторгнення ситуація стала іншою. За кордоном опинилися мільйони людей, які до цього могли взагалі не мати досвіду тривалого життя в іншій державі. Вони створили нові громадські організації, волонтерські центри, українські школи, культурні простори, бізнеси та професійні мережі.

У липні 2026 року Світлана Одинець, кандидатка історичних наук у галузі етнології та дослідниця сучасної української міграції, окремо поставила питання про політичну агентність діаспори, її роль та місце у майбутньому України.

Чи можна називати всіх українців за кордоном діаспорою?

Це складне питання, адже українці за кордоном — дуже різноманітна група. Є люди, які виїхали після 2022 року. Є ті, хто жив за межами України ще до повномасштабної війни. Є друге і третє покоління українців. Є люди, які планують повернутися. Є ті, хто вже інтегрувався в суспільства країн проживання. І є люди, які фактично живуть між двома країнами. Тому одна модель не може однаково працювати для всіх.

Якою є головна роль українців за кордоном?

Їхня роль значно ширша, ніж просто потенційне повернення. Українці за кордоном можуть бути:

• представниками України в професійних середовищах;
• культурними амбасадорами;
• науковими партнерами;
• підприємцями;
• донорами;
• їволонтерами;
• політичними адвокатами;
• комунікаторами;
• посередниками між українськими та міжнародними інституціями.

Саме тому Україні важливо навчитися працювати з діаспорою не лише тоді, коли потрібна допомога.

Що змінилося після 2022 року?

Однією з найважливіших змін стало те, що українська присутність у багатьох країнах стала набагато більш видимою. З’явилися нові організації та мережі, а українські питання стали частиною політичного і суспільного порядку денного європейських держав. Це створило нові можливості, але одночасно поставило питання: що робити з цим ресурсом у довгостроковій перспективі? Чи означає інтеграція за кордоном втрату зв’язку з Україною? Не обов’язково. Навпаки, інтеграція може створювати нові можливості. Людина, яка добре знає мову, правила та професійне середовище іншої країни, може бути ефективним мостом для України.

Наприклад, українець у Німеччині може допомагати українській компанії виходити на німецький ринок. Науковець у Франції — створювати спільний дослідницький проєкт. Лікар у Литві — налагоджувати професійні контакти між медичними установами. Вчитель у Польщі — допомагати українським освітнім ініціативам. Це теж форма участі в житті України.

Чи повинна держава переконувати всіх повертатися?

Набагато ефективніше — створити умови, за яких людина зможе сама ухвалити рішення. Повернення має бути добровільним і усвідомленим.

Для цього потрібна інформація про:

• безпекову ситуацію;
• житло;
• роботу;
• освіту;
• медицину;
• соціальні послуги;
• можливості для бізнесу;
• відновлення конкретного регіону;
• перспективи для дітей.

У червні 2026 року Мінсоцполітики запустило в тестовому режимі платформу «Додому», яка має допомагати українцям за кордоном отримувати інформацію про можливості в Україні та формувати персональний план повернення.

Що може бути найбільшою помилкою України?

Однією з проблем може стати сприйняття українців за кордоном виключно як людей, яких потрібно повернути. Якщо людина протягом кількох років працює, навчається, створює сім’ю та будує професійне життя в іншій країні, її зв’язок з Україною не обов’язково зникає Він може змінитися. І завдання держави та українських організацій — зробити так, щоб цей зв’язок залишався живим.

Що потрібно робити вже зараз?

Перш за все — створювати сталі механізми взаємодії. Йдеться про:

• професійні мережі;
• програми для молоді;
• наукові партнерства;
• бізнесові обміни;
• культурні проєкти;
• українські освітні програми;
• системну комунікацію держави з українцями за кордоном.

Українська наукова діаспора вже демонструє, як така модель може працювати: науковці за кордоном беруть участь у менторських програмах, спільних дослідженнях і міжнародних зв’язках України.

«Повернення» може мати багато форм

Найважливіший висновок із дискусії про роль діаспори полягає в тому, що Україна має навчитися бачити за кордоном не лише потенційних поверненців. Це люди, які вже сьогодні можуть впливати на розвиток країни. Хтось повернеться фізично. Хтось відкриє в Україні бізнес. Хтось допоможе українському університету отримати міжнародного партнера. Хтось захищатиме інтереси України у своїй професійній спільноті. Хтось виховуватиме дітей із відчуттям української ідентичності. І все це — різні форми зв’язку з Україною.

Цей матеріал створено в межах проєкту Інститутом масової інформації за підтримки Міністерства закордонних справ Нідерландів.