Не лише туга за домом: що насправді змушує українців повертатися з-за кордону

Українці, які перебувають за кордоном, ухвалюють рішення про повернення не через один конкретний фактор — на нього одночасно впливають безпека, житло, робота, рівень доходів, соціальний статус, сім'я та відчуття зв'язку з Україною.

Після кількох років повномасштабної війни питання повернення українців додому дедалі більше виходить за межі простого запитання «хто хоче повернутися». Люди оцінюють реальні умови життя, порівнюють можливості в Україні та країнах перебування і намагаються зрозуміти, де буде їхнє довгострокове майбутнє. Саме тому навіть сильна туга за домом не завжди стає достатньою причиною для переїзду.

Експерт з міграції, старший науковий співробітник Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України Олексій Позняк пояснює: рішення про повернення формується під впливом цілого комплексу обставин.

«В цілому на рішення впливає цілий комплекс чинників. Тут не можна говорити про те, що під дією якогось одного чинника людина приймає рішення про повернення або неповернення», — зазаначає Олексій Позняк, експерт з міграції, старший науковий співробітник Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України

Більшість зараз не готова повертатися

За словами Позняка, нині більшість українців, які перебувають за кордоном, орієнтується на те, щоб залишатися у країнах перебування. Однак це не означає, що таке рішення є остаточним.

Важливо враховувати, що люди відповідають на запитання, виходячи з тієї ситуації, яку вони бачать зараз. Якщо змінюються безпекові умови, ситуація на ринку праці, можливості для дітей або правила перебування за кордоном, змінитися може й ставлення до повернення.

Тобто нинішня відповідь людини «я залишаюся» не обов'язково означає «я ніколи не повернуся». І навпаки: навіть бажання повернутися ще не означає, що людина готова зробити це найближчими місяцями.

Безпека залишається головною умовою

Для українців, які виїхали через повномасштабну війну, безпекове питання залишається базовим. Навіть якщо людина має житло в Україні, родину, роботу та сильний емоційний зв'язок із домом, постійна загроза ракетних і дронових атак може стати причиною відкладати повернення. Особливо це стосується сімей із дітьми.

Батьки оцінюють не лише власний рівень ризику, а й те, наскільки безпечними будуть школа, дитячий садок, дорога до роботи, медична допомога та повсякденне життя. Тому для багатьох українців питання повернення фактично звучить так: чи можна буде жити в Україні не просто фізично, а нормально будувати щоденне життя.

Робота є не менш важливою частиною рішення

Наступний фактор — економічний. Людина, яка повертається, має розуміти, на що житиме після приїзду. При цьому порівняння зарплат в Україні та Європі саме по собі не дає повної картини.

За словами Позняка, значна частина українців за кордоном працює не за тією спеціальністю, яку здобула або за якою працювала в Україні. Тому номінально вища зарплата ще не означає вищий рівень професійної реалізації.

Наприклад, фахівець із вищою освітою може за кордоном працювати у сфері торгівлі, обслуговування чи на виробництві, тоді як в Україні мав професію, вищий соціальний статус і можливості кар'єрного розвитку. У такій ситуації рішення про повернення може бути пов'язане не лише з грошима.

Кваліфікація проти зарплати: важливий парадокс

Після переїзду люди часто погоджуються на роботу, яка дозволяє швидко отримувати дохід, але не відповідає їхній освіті. Це зрозумілий крок на першому етапі адаптації. Однак через кілька років може виникнути інше питання: чи влаштовує людину її професійне становище. Саме тут Україна потенційно може отримати конкурентну перевагу.

Якщо спеціаліст повертається і знаходить роботу за фахом, відкриває власну справу або переходить на посаду, що відповідає його кваліфікації, це може стати серйозним стимулом для повернення. Особливо якщо разом із професійною реалізацією людина отримує можливість бути ближче до родини.

Вищий дохід не завжди означає краще життя

Ще одна важлива деталь — різниця у вартості життя. Вищий дохід за кордоном не можна оцінювати окремо від цін на житло, продукти, транспорт, дитячі послуги та інші витрати.

Людина може заробляти більше, але водночас витрачати значно більшу частину доходу на оренду квартири та щоденні потреби. Тому під час ухвалення рішення українці порівнюють не просто дві зарплати, а два способи життя.

Серед головних факторів можуть бути:

• рівень доходу;
• вартість оренди або наявність власного житла;
• витрати на дітей;
• доступність медицини;
• транспорт;
• можливості професійного розвитку;
• підтримка родини;
• соціальне середовище;
• безпека;
• перспективи майбутнього.

Власне житло може стати вирішальним фактором

Наявність квартири або будинку в Україні суттєво змінює економічну модель повернення. Для людини, яка має власне житло, повернення може бути значно простішим, ніж для тієї, кому після приїзду доведеться одразу шукати квартиру та сплачувати оренду. Особливо важливим це стає для сімей.

Якщо в Україні залишилися батьки, родичі або інші близькі люди, які можуть допомогти з житлом, доглядом за дітьми чи побутом, це також зменшує бар'єри для повернення.

«Відчуття дому» все ще має значення

Економічні розрахунки не можуть повністю пояснити міграційні рішення. У людини залишається емоційний зв'язок із місцем, де вона народилася, навчалася, працювала та створювала сім'ю.

Це може бути місто, родина, друзі, звичне мовне середовище, культура, професійне коло або просто відчуття, що саме тут — її дім. Позняк визнає, що «туга за домом» є одним із факторів, які впливають на бажання повернутися. Але вона рідко працює ізольовано.

Людина може дуже сумувати за Україною і водночас не повертатися через безпеку дітей або відсутність роботи. І навпаки — може повернутися навіть за складних умов, якщо в Україні залишилися близькі люди, власне житло та можливість професійної реалізації. Сім'я може як повернути, так і утримати за кордоном Сімейний фактор особливо складний. Якщо частина родини залишається в Україні, це може бути сильним стимулом до повернення. Але якщо за кордоном людина створила нову сім'ю, ситуація змінюється.

Експерт звертає увагу, що молоді жінки, які створили сім'ю за кордоном, мають значно менше стимулів для повернення самостійно. Водночас трапляються випадки, коли іноземний партнер погоджується переїхати в Україну разом із українською партнеркою. Проте, за оцінкою Позняка, такі ситуації поки залишаються поодинокими. Це означає, що майбутнє української міграції значною мірою залежатиме від того, де формуватимуться сім'ї та де діти цих родин отримуватимуть освіту.

Що може реально підштовхнути людей до повернення

Якщо узагальнити позицію експерта, повернення стає більш імовірним, коли одночасно складається кілька сприятливих умов. Найважливішими можуть бути:

• Покращення безпекової ситуації. Це базова передумова для масового повернення.
• Наявність житла. Власна квартира або можливість доступної оренди значно знижують фінансовий бар'єр.
• Робота за фахом. Професійна реалізація може бути не менш важливою за зарплату.
• Можливість возз'єднатися з родиною. Близькі люди залишаються одним із найсильніших факторів прив'язаності до України.
• Гідний рівень доходу. Людина має розуміти, що після повернення зможе забезпечувати себе та сім'ю.
• Доступ до освіти та медицини. Особливо важливо для родин із дітьми.
• Перспектива професійного розвитку. Повернення має асоціюватися не з втратою можливостей, а з новим етапом життя.
• Соціальний статус. Людина має бачити можливість повернути собі або підвищити професійну позицію.

Чому просто закликати повернутися — недостатньо

Олексій Позняк наголошує, що заклики повертатися зараз не є раціональним рішенням, якщо людина перебуває у відносній безпеці за кордоном. Натомість Україні важливо підтримувати зв'язок із тими, хто виїхав, зберігати їхню зацікавленість у житті країни та демонструвати реальні можливості для майбутнього повернення.

Це принципова різниця між кампанією «повертайтеся додому» та політикою повернення. У першому випадку людину переконують емоціями. У другому — створюють умови, за яких повернення стає раціональним вибором.

Українці можуть повернутися тоді, коли побачать майбутнє

Міграційне рішення не приймається за один день. Людина може роками зберігати український паспорт, спілкуватися українською, допомагати Україні, приїжджати у відпустку та водночас будувати професійне життя за кордоном. Тому повернення не варто вимірювати лише кількістю перетинів кордону. Головне питання — чи зможе людина після приїзду залишитися.

Для цього потрібні безпека, робота, житло, освіта для дітей, медицина, соціальні зв'язки та відчуття перспективи. І лише коли ці фактори почнуть складатися одночасно, туга за домом може перетворитися на конкретне рішення: купити квиток, зібрати речі й справді повернутися.

Цей матеріал створено в межах проєкту Інститутом масової інформації за підтримки Міністерства закордонних справ Нідерландів.