"Скажена матуся" для військових: на Дніпропетровщині жінка перетворила кухню на виробництво сухпайків

Жителька Дніпропетровщини не просто готує для фронту, а створила власне виробництво. Без вигоди, прибутку та слави - вважає, що має піклуватися про військових, як мати.

Наталія проживає в маленькому селі Самарівського району на Дніпропетровщині. Тут всі знають, що вона готує для українських захисників, але вона не називає себе волонтеркою. Каже, що це стало звичною, буденною справою.

Проживає Наталія разом з чоловіком. У їхньому будинку завжди пахне їжею. Не святковою — тихою, доброю та робочою. Тут киплять великі казани борщу, тушкується капуста, розсипається по пакетах каша, яка ящиками їде в бік фронту.

 Початок, як укриття від думок

Все почалося не з плану і не з організації, а з болю. Перші місяці повномасштабної війни Наталія, не знала, що робити з тривогою, страхом та сльозами. І знайшла себе на кухні - в місці, де можна діяти, коли решта світу руйнується. 

"Щоб не плакати — я готую. Щодня звучать тривоги і літають "шахеди". Війна відчувається через розповіді, через людей, через втрати. Є загиблі знайомі. Є ті, хто зник. Є ті, хто там і чекає на їжу та підтримку.

І в цій реальності готування стає дією, яка утримує від безсилля", - каже вона.

Не просто кухня 

Спочатку готувала звичайні домашні страви — борщ, капусняк, каші, тушковану картоплю, відправляла консерви та тушонку. Потім з'явилися експерименти, пошук способу, як зробити так, щоб їжа могла зберігатися довше та безпечніше. Так вона почала освоювати реторт-пакети. Самостійно, через інтернет.

І після цього кухня перестала бути просто кухнею:

• Тут 40-літрові казани.
• Тут автоклав, важкий металевий, який стерилізує продукти.
• Тут паяльник, яким запаюють пакети.
• Тут — робота, яка триває годинами і тільки призупиняється, а не закінчується.
• Тут одну партію харчів відправлять, інші готують.

Їжа, яка має долати відстань

Наталія каже, що реторт-пакети дозволяють зробити те, що раніше було неможливим: зберегти домашню їжу без холодильника. Особливо вони рятують влітку, коли через спеку продукти швидко псуються.

"Це як консервація. Мінімум шість місяців стоїть, а може й довше. Головне — м’ясо. Бо там, де ця їжа потрібна, важлива не тільки ситість, а й калорійність. Борщ, каші, паштети, квасоля з грибами, супи — усе готується так, ніби для своїх", - розповіла вона.

10 000 пакетів і чотири роки роботи

За чотири роки — понад 10 000 реторт-пакетів для наших військових. І це не просто цифра. Це тисячі моментів, коли хтось відкривав пакет і мав їжу тоді, коли іншої можливості не було.

Наталія вважає, що це її внутрішній вибір, який не відміняється ні втомою, ні розчаруванням.

Ця історія не про одну людину

Підтримка приходить з різних сторін. Чоловік завжди поруч - морально і фізично: носить, піднімає, тримає, допомагає їй піклуватися про військових.

А ще є волонтерка Ніна Лазаренко із сусіднього села — та, хто знаходить продукти, домовляється, організовує, тримає цей процес живим. Саме зі знайомства з нею закрутився цей процес.

"Кажуть, що ми волонтери. Ні, ми не волонтери. Ми просто дві скажені матусі, яким не байдуже. Просто годуємо, як своїх дітей. І я не могла по-іншому", - висловилася Наталія.

Є люди, які не хочуть публічності, але регулярно допомагають.

Є священник із Магдалинівки, який привозить продукти. Є жінка з Хмельниччини, яка роками надсилає м’ясо і рибу. Є місцеві фермери.

Взагалі допомога системна. Часто — випадкова і людська.

"Хтось привозить крупи. Хтось — м’ясо. Хтось — рибу, телятину, молочні продукти чи врожай. Хтось збирає гроші і купує пакети. Це система.

Якщо ми можемо нагодувати — чому ні? І поки є підтримка — кухня буде гудіти, автоклав буде важким, а реторт-пакети будуть складатися в коробки для тих, хто чекає", - підсумувала Наталія.