Маланка з Дніпра у Вільнюсі. Як дніпряни перетворили різдвяну традицію на голос України в Європі.
У грудні 2025 року українська Маланка знову пройшла вулицями Вільнюса, перетворивши литовську столицю на простір живої української традиції. Впродовж 13–19 грудня театралізоване різдвяне дійство відбувалося не лише на міських вулицях, а й у культурних центрах, офісах, кав’ярнях, навчальних закладах та дипломатичних установах. Особливе значення ця подія має і для Дніпра — у складі гурту були дніпряни, які стали співтворцями сценарію, образів і ключових сенсів Маланки 2025 року.
Для міста, що вже кілька років живе в умовах війни поруч із фронтом, участь у такому дійстві в серці Європи — це не просто культурна подія. Це спосіб говорити про Україну мовою, зрозумілою без перекладу: мовою традиції, символів і людської солідарності.
Маланка — один із найдавніших українських обрядових театрів. Її коріння сягає дохристиянських часів і пов’язане з переходом від старого року до нового, оновленням світу та перемогою світла над темрявою. Центральним образом дійства є Коза — символ родючості, життя і сонячної сили. У традиційному сюжеті Коза помирає і воскресає, нагадуючи про циклічність буття і неминуче відродження.
Згодом Маланка поєднала язичницькі уявлення з християнськими мотивами, народним гумором і гострою сатирою. Саме за це її неодноразово забороняли. У радянський період маланкування переслідували, а саму традицію намагалися знищити як «небажану». Проте вона вижила — і сьогодні знову стала формою культурного спротиву.
У 2025 році Маланка у Вільнюсі набула особливого звучання, адже її сюжет напряму перегукується з сучасною українською реальністю.
Цьогорічна Маланка отримала сучасний сценарій, у якому темні сили — Чорт, Смерть, Москаль і Крадійка — викрадають Різдвяну Зірку, намагаючись занурити світ у темряву. Цей образ очевидно відсилає до війни, блекаутів, знищення енергетичної та культурної інфраструктури.
Світло повертають українські воїни на чолі з Василем. Разом із Маланкою, Солохою, Козою та колядниками вони відновлюють Зірку, повертають життя і святкують перемогу світла над темрявою.
Один з учасників гурту, ветеран війни та десантник Ярослав Бєлов, який зіграв у дійстві роль Чорта, пояснює:
«Маланка — це про нашу здатність не втратити світло. Навіть тоді, коли намагаються його вкрасти, ми все одно знаходимо спосіб повернути його собі».
Для дніпрян участь у Маланці у Вільнюсі стала продовженням того, що місто робить з 2022 року: тримає культуру живою навіть під тиском війни. Саме вихідці з Дніпра долучилися до створення образів, драматургії та благодійної частини дійства.
Дніпро в цій історії — не географічна позначка, а точка сили. Місто, яке приймає переселенців, підтримує фронт і водночас зберігає культурний голос, цього разу прозвучало зі сцени Вільнюса.
Особливе місце у Маланці 2025 року посів образ Кози. Уже другий рік поспіль цю роль виконує Катерина — уродженка Дніпра. Для неї цей персонаж став знаковим і глибоко символічним.
У традиційному обряді Коза зазвичай не говорить — вона мекає, танцює, падає і воскресає. Проте цього року Катерина свідомо переосмислила роль. Її Коза стала образом не лише фізичного, а й духовного оновлення.
Акторка пішла на складний технічний і художній експеримент. Працюючи з маскою, зберігаючи роги та впізнавану пластику персонажа, вона водночас надала Козі голос. Через репліки й монологи образ почав промовляти до глядача як алегорія України — пораненої, але незламної.
Технічно це було непросто: необхідно було не втратити цілісність традиційного образу, бути зрозумілою аудиторії і водночас не звести Козу до суто комічного персонажа. Катерина свідомо відмовилася від шаблонного трактування, показавши Козу як символ сили, що відновлюється через спільну дію громади.
У фіналі дійства її персонаж не просто оживає, а повертається до життя завдяки світлу Зірки, підтримці колядників і воїнів. Це відродження звучить як чіткий меседж: український дух може змінювати форму, але не зникає.
Маланка у Вільнюсі стала подією, яку побачили сотні людей у різних середовищах. Дійство відбулося:
Таким чином Маланка виконала роль культурної дипломатії — без офіційних промов, але з потужним символічним змістом.
Цього року гурт свідомо включив до маршруту школи. Дітям розповідали про українські різдвяні традиції, символіку Маланки, значення Кози і Зірки, а також про те, чому культура є частиною боротьби за ідентичність.
Для українських дітей за кордоном це стало живим уроком історії та культури, а для литовських — можливістю глибше зрозуміти Україну.
Особливо сильним став фінал дійства, коли до глядачів звернувся Ярослав — колишній військовослужбовець 95-ї десантно-штурмової бригади. Його слова прозвучали не як офіційна промова, а як особисте прохання людини, яка пройшла війну.
Він розповів, що звертається до присутніх із проханням допомогти його побратиму Івану Недобрику — бійцю з того ж підрозділу. У 2022 році під селом Долина на Донеччині Іван отримав важке кульове поранення: куля зачепила хребет, і відтоді він не може ходити.
За словами Ярослава, шанс на відновлення є. Для цього потрібен нейростимулятор, який може допомогти Івану знову стати на ноги. Частину коштів уже вдалося зібрати — близько 40 відсотків від необхідної суми, однак цього недостатньо.
Він також нагадав, що в тому бою Іван до останнього виконував завдання і знищив майора ГРУ разом із групою ворожих розвідників, фактично врятувавши життя своїм побратимам. Саме тому, наголосив ветеран, його товариш «точно заслуговує на другий шанс».
Таким чином, Маланка у Вільнюсі мала і практичну мету. За кілька днів вдалося зібрати понад 750 євро на нейростимулятор для реабілітації українського захисника Івана Недобрика. Збір пов’язаний із особистою історією, адже Іван є побратимом Ярослава Бєлова і він ще триває:
"На нейростимулятор
Ціль: 1 200 000.00 ₴
Посилання на банку
Номер картки банки
4874 1000 2778 3391".
Це ще раз доводить: українська традиція сьогодні — не лише про минуле, а й про підтримку тих, хто виборює майбутнє.
Маланка 2025 року у Вільнюсі показала, що українська культура не є вразливою — вона адаптивна, жива і здатна говорити зі світом. А участь дніпрян у цьому дійстві підкреслила роль Дніпра як міста, яке не лише тримає тил, а й формує сенси.
Поки у Вільнюсі лунали колядки і Коза знову оживала, ставало очевидно: українське світло не згасає. І воно впевнено доходить до Європи — зокрема з Дніпра.
