Як дніпряни адаптувалися до війни: ситуація очима працівників соціальних служб

Допомога психологічно травмованим дітям, готовність служб міста до блекаутів, підтримка «бойових бабусь» — обласний центр переосмислив підходи до надання соціальних послуг в умовах повномасштабної війни

Дніпро — місто, яке завжди могло похвалитися високими соціальними стандартами. Це результат розвиненої системи соцзахисту населення. Чимало відповідних проєктів, які вперше в Україні були втілені саме в Дніпрі, потім взяли за приклад інші міста: Університет третього віку, соціальне таксі, програми підтримки учасників АТО/ООС, супровід під час інклюзивного навчання тощо.

Повномасштабна війна внесла корективи в роботу соціальних служб обласного центру: збільшилася кількість переселенців і ветеранів бойових дій, з’явилися українці, чиє здоров’я та/чи майно постраждало через війну. Відповідно, навантаження на соцробітників з опрацювання запитів зросло. Протягом останніх двох років у структурі соціального обслуговування відбулися не лише кількісні, але й якісні зміни. Нині дніпряни й переселенці потребують дещо інших послуг порівняно із запитами 22-місячної давнини.

Першу допомогу отримали в Дніпрі

Про сучасні потреби жителів громади знає Анастасія Тищенко, директорка Дніпровського міського центру соціальних служб. Її заклад, який має відділи в кожному районі міста, займається соціальною роботою із сім’ями, дітьми та молоддю, які перебувають у складних життєвих обставинах і потребують сторонньої допомоги. Традиційно йшлося про психологічні, соціально-педагогічні, соціально-медичні, соціально-інформаційні послуги, супровід прийомних сімей і дитячих будинків сімейного типу, патронаж тощо.

Також окремим і суттєвим напрямом роботи центру була допомога особам, що постраждали від домашнього насилля, яку реалізовували й реалізують нині такі підрозділи:

• служба первинного соціально-психологічного консультування;
• денний центр допомоги з кризовою кімнатою, у якій постраждалі від насильства особи можуть перебувати до 10 діб;
• мобільна бригада, яка може виїжджати на випадки домашнього насильства;
• телефонна лінія довіри 767-18-41.

Після початку повномасштабної війни всі сервіси, які були доступні раніше, продовжили функціонувати. Утім з’явилося чимало нових завдань. Бо Дніпро прийняло понад 180 тисяч внутрішньо переміщених осіб. Це, до речі, найбільший показник в Україні. Значна частина з них — це якраз родини, які потребують сторонньої допомоги, тобто потенційні підопічні Дніпровського міського центру соціальних служб.

Анастасія Олександрівна згадує, як у перші місяці війни доводилося приймати дуже багато переселенців. У місті працювали хаби, на майданчиках соціальних служб чергували фахівці ООН, які реєстрували людей для отримання грошової допомоги. Міські соцпрацівники надавали продукти, засоби гігієни, ліки. Тільки зимового дитячого одягу родинам ВПО було передано 1 555 комплектів.

Згодом ситуація потроху змінювалася. Хтось, отримавши першу допомогу в Дніпрі, їхав далі. Хтось, влаштувавшись у місті, розпочинав нове життя й втрачав статус особи, яка перебуває у складних життєвих обставинах. За словами пані Тищенко, робота центру соціальних служб стала більш стабільною та виваженою. Але дехто й досі потребує допомоги від міської влади. Такі люди завжди можуть отримати інформацію щодо житла, їжі, медичного супроводу, зателефонувавши на гарячу лінію для переселенців за номером (089) 120-33-04. Утім таких потреб меншає, тоді як найбільш затребуваною послугою нині є психологічна підтримка.

Монстри більше не приходять

У запитах на психологічну допомогу немає нічого дивного. Загибель близьких і знайомих, вибухи, руйнування житла, переїзд, втрата звичного способу життя, безпеки й стабільності спричиняють стрес, страх, тривогу та навіть депресію. Особливо страждають діти, наголошує Анастасія Тищенко. «Діти з родин не лише переселенців, але й дніпрян. Вони теж травмовані, бо все бачать, чують сирени, ховаються в укриттях», — каже вона.

Щоб надавати їм якіснішу допомогу, цього року при Дніпровському міському центрі соціальних служб відкрили службу підтримки сімей із дітьми від 0 до 6 років. Вона функціонує у відділеннях центру на чотирьох локаціях — по дві на правому та лівому березі: вул. Новосільна, 21, (068) 745-30-10; вул. C. Нігояна, 3, (068) 745-21-70; вул. Кожем’яки, 11, (098) 300-45-60; вул. 20-річчя Перемоги, 15, (098) 300-45-63. На місцях працюють психологи, арттерапевти, логопеди, фахівці з розвитку дітей і лікувальної фізкультури. Деякі заняття, як-от із логопедом, відбуваються в індивідуальному форматі, решта — у груповому. «Це також важливо. Чимало дітей не відвідують дитячі садочки через побоювання батьків щодо обстрілів. А в таких невеликих групах, по 5–10 осіб, малеча соціалізується, вчиться спілкуватися», — каже Анастасія Тищенко.

Саме для таких діточок, а також для дорослих, які потребують психологічної допомоги, вже на початку 2024 року відкриють сенсорну кімнату. Відповідне обладнання соціальні служби Дніпра отримали від проєкту «Демократичне врядування у Східній Україні», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID). Ідеться про спеціальне приміщення для взаємодії з різноманітними стимулами: звуковими, світловими й тактильними. У ньому м’які меблі, світлові проєкції, музичне обладнання, ароматерапія, дотикові панелі, кольорові об’єкти сприяють релаксації.

Анастасія Олександрівна розповідає, як подібні кімнати впливають на дитину. «Соціальні служби Дніпра вже мають два такі приміщення — у центрах «Мамине щастя» та «Довіра». Там буквально зупиняється час. Людина, навіть доросла, може повністю розслабитися. Розповсюдженим запитом батьків, які звертаються до наших фахівців, є скарга: дитина не може спати. Ми запрошуємо їх наарттерапію або курс із психологом — і вже після 5–6 занять батьки повідомляють, що все нормально: дитина вдома засинає, монстри більше не приходять. А, маючи тепер сенсорну кімнату при центрі, ми зможемо ефективніше допомогти більшої кількості людей», — пригадує пані Тищенко .

Очолюваному нею центру соціальних служб проєкт USAID «Демократичне врядування у Східній Україні» не лише надав обладнання для сенсорної кімнати, меблі для кабінетів психологів і реабілітаційних залів, а також передав комп’ютери, офісну техніку й телефони. «Отримавши сучасні мобільні пристрої, ми успішно інтегрували їх у робочі процеси, що значно підвищило нашу ефективність. Тепер ми можемо швидко обмінюватись інформацією через телефони та месенджери, наприклад, з поліцією. Також це дало змогу надати споживачам послуг додаткові номери телефонів різних служб, включно з денним центром, мобільною бригадою, гарячою лінією довіри тощо. Ми дуже вдячні за таку підтримку з боку американського народу», — наголошує Анастасія Олександрівна й ще раз нагадує: родини, які сьогодні живуть у Дніпрі, досі потребують матеріальної допомоги, але психологічна реабілітація та терапія нині виходять на передній план.

Брали людей просто з вокзалу

З нею погоджується Ольга Мешко, директорка Дніпровського міського територіального центру соціального обслуговування. Її комунальна установа, що налічує 15 локацій по всьому місту, спеціалізується на наданні послуг людям похилого віку. Нині майже 800 її підлеглих опікуються долею понад 11,6 тис. бабусь та дідусів. Майже кожен десятий із них — переселенець.

«Ми брали людей просто з вокзалу. У них нічого не було, навіть у що перевдягнутися. Ми перевдягали, годували. Кого треба було, спрямовували до лікарень. Надавали всю допомогу, розповідали, як отримати статус ВПО, шукали родичів. У шести наших приміщеннях мешкали люди. Але тоді в нас навіть послуги «Стаціонарний догляд» не було. Персонал не був навчений її надавати. Але навчився. Вважаю, цей кризовий період ми пройшли гідно», — пригадує Ольга Федорівна перші дні повномасштабної війни.

Не менш серйозним викликом для її підлеглих стала минула зима, коли через російські обстріли й руйнування енергетичної інфраструктури виникли проблеми з електропостачанням. «З 11,6 тис. підопічних майже половина отримує послугу «Догляд удома». Тобто соціальний робітник приходить до такої людини додому, приносить питну воду, продукти, ліки. Фактично він єдиний, хто забезпечує стареньким життєдіяльність і комунікацію з іншими установами. А під час блекаутів, які іноді тривали по дві-три доби, у людей не було зв’язку зі своїми соцробітниками. А ще й ліфти не працювали. Люди не знали, чи прийдемо ми до них. Ми знали, що так. Але підопічні не знали. Вони хвилювалися. А йдеться про людей віком понад 80 років, яким хвилюватися не можна», — пояснює пані Мешко.

Продукти є, а приготувати їх неможливо

Пані Ольга пригадує, як згодом для всіх установ терцентру соціального обслуговування закупили генератори. У кожному приміщенні зробили пункти обігріву. Відкрили два Пункти незламності. Дали людям змогу заряджати прилади, користуватися мікрохвильовою піччю. Саме тоді було виявлено нову проблему.

«Ми зрозуміли, що натуральна допомога у вигляді продуктів не розв’язує проблему харчування наших підопічних. Адже в умовах блекауту вони не можуть їх приготувати. Ми звернулися до місцевих депутатів, і міськрада ухвалила спеціальну програму. З кінця минулого року й дотепер ми надаємо кейтерингову послугу гарячого харчування. Це такий бокс із готовою стравою: салат, каша, м’ясний виріб, хліб, кондитерський виріб, цукор і чай», — пояснює Ольга Федорівна. Кожного буднього дня її підлеглі роздають 6 тисяч таких порцій у приміщеннях терцентру соціального обслуговування. Тим, хто обслуговується на дому, соціальні робітники двічі на тиждень приносять їжу безпосередньо в квартиру.

Настільки масштабний проєкт із харчування людей літнього віку є лише в Дніпрі. Він доволі складний у реалізації. «Здається, що це просто. А спробуйте роздавати 6 тисяч порцій щодня — і коли 40 градусів спеки, і коли 15 градусів морозу. До того ж усе це треба обчислити й потім відзвітувати», — каже пані Мешко. Тут у пригоді стає допомога міжнародних партнерів. Проєкт «Демократичне врядування у Східній Україні», фінансований Агентством США з міжнародного розвитку (USAID), надав Дніпровському міському територіальному центру соціального обслуговування 90 ноутбуків із ліцензійним програмним забезпеченням, принтери, сканери, копіри тощо. «Допомога від USAID була надзвичайно корисною. Ми отримали багато комп’ютерної техніки, якої потребували, що дало нам змогу забезпечити всіх наших працівників технічними засобами для роботи на віддалених ділянках. Відповідно, ми готові до будь-яких блекаутів. За потреби працівник може взяти ноутбук, знайти доступ до мережі Інтернет і продовжити надавати послуги. Ми ведемо систематичний облік, отримуючи підтримку від різних благодійних організацій і місцевої міської ради. Цей процес вимагає постійного контролю», — пояснює директорка терцентру.

Бути разом і щось робити

Наполеглива щоденна праця соціальних служб, розумна соціальна політика міської влади, допомога міжнародних партнерів — усе це дало результат. Найбільші матеріальні проблеми людей похилого віку вдалося розв’язати. Якщо до війни натуральну допомогу в терцентрі на рік отримували 4 764 особи, то нині цей показник складає 9 484 підопічних установи. «Торік ми 200 разів надавали послугу «Кризове втручання». Цьогоріч — лише 50 разів. Це означає, що система адаптувалась і тепер функціонує більш стало. Ми попереджаємо кризи й ефективніше працюємо з викликами воєнного часу», — вважає Ольга Федорівна. Утім, як і в її колеги Анастасії Тищенко, установа якої опікується родинами, дітьми та молоддю, фокус потреб населення похилого віку зсунувся.

І так само на передній план вийшли психологічні проблеми. «Приходить до нас бабуся й каже: «Не хочу сидіти вдома. Я лише їм та дивлюся телевізор. Я так не можу». Люди не бажають переживати процеси, що відбуваються в країні, наодинці. Вони хочуть бути разом. Це по-перше. А по-друге, вони хочуть щось робити», — уточнює пані Мешко. За її словами, спочатку одна бабуся прийшла до терцентру з викрійками й організувала інших шити спідню білизну для наших захисників. Інша запропонувала зі старої дублянки зробити рукавиці. Утворився цілий рух. Сьогодні він має неофіційну назву «Бабусі для ЗСУ» та налічує кілька сотень дніпрян похилого віку. В’яжуть шкарпетки, роблять килимки й нашоломники, нарізають тканину для подальшого плетіння маскувальних сіток.

Унікальною є історія Любові Іванівни Федоренко. Її внук нині на фронті. Спочатку для нього, а потім і для побратимів вона пошила подушки. Згодом — для інших підрозділів. Жінка вже передала ЗСУ до 3 тисяч подушок. Причому всі вони виконані доволі творчо: якісь прикрашає зображення пса Патрона, якісь — леопарди з натяком на німецьку військову техніку. Про Любов Іванівну навіть репортаж зняли. Але вона не одна. «В нас у кожному районі є своя героїня», — каже директорка терцентру.

Вона пояснює: це важливо не лише як реабілітація (розвиток моторики рук) чи трудова адаптація. Це творчість і можливість відчувати причетність до майбутньої перемоги України. Долучитися до руху «Бабусі для воїнів ЗСУ» може будь-яка особа, яка вже перебуває на обліку в Дніпровському міському територіальному центрі соціального обслуговування. Достатньо просто дізнатися подробиці у свого соціального робітника. Адреси найближчих відділень легко знайти на офіційному сайті Дніпровської міської ради (https://socialpolitica.dniprorada.gov.ua/kontakti/ ) в розділі «Міська влада >> Комунальні заклади Дніпровської міської ради >> Комунальна установа «Дніпровський міський територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг)» Дніпровської міської ради».

Повномасштабна війна триває вже майже два роки. Проблеми, які були найбільш актуальні в перші дні, втратили пріоритет уже за місяць. Так само проблеми перших місяців сьогодні здаються не такими вже й важливими. Населення проходить непростий процес адаптації до нових умов. Відповідно, адаптуються й соціальні служби, які населення обслуговують. Сьогодні вони допомагають боротися зі стресом і травматичними переживаннями. І дуже добре, що дніпряни знаходять у собі сили перелаштовуватися, здобувати нові навички й шукати способи подолання труднощів.

***

Підвищення рівня надання соціальних послуг внутрішньо переміщеним особам і жителям Дніпровської територіальної громади стало можливим завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID), і проєкту USAID «Демократичне врядування у Східній Україні», що забезпечив технічну й експертну допомогу Департаменту соціального захисту населення Дніпровської міської ради.