Рус

Перукарка без запису і без оплати: як у Дніпрі працює б’юті-волонтерство

23:33, 27 січня
Інтерв'ю

«День прожитий не дарма, якщо ти зробив когось щасливим». Інтерв’ю з перукаркою-волонтеркою Ксенією Золотовою. 

Волонтерські ініціативи у б’юті-сфері під час війни стали для багатьох людей не просто послугою, а способом повернути відчуття нормального життя. Перукарка, власниця салону краси та волонтерка Ксенія Золотова долучилася до благодійного проєкту з безкоштовних перукарських послуг для військових і внутрішньо переміщених осіб. В інтерв’ю вона розповіла про свій шлях у професії, емоції від роботи з людьми та сенс такої допомоги сьогодні.

Про рішення допомагати

Розкажіть про себе: хто ви за фахом і скільки років у б’юті-сфері?

Мене звати Ксенія Золотова, я майстер-перукар із багатолітнім стажем. У б’юті-сфері працюю приблизно з 2010 року: я колорист, майстер зачісок та укладок. Також навчаю початківців і маю власний салон краси.

Чому ви вирішили долучитися саме до цього волонтерського проєкту?

У мене давно є мета — заснувати власний благодійний фонд, який би надавав перукарські послуги дитячим будинкам і будинкам для літніх людей. З цим питанням я звернулася за консультацією до громадської організації «Захист держави». Саме тоді отримала пропозицію долучитися до проєкту, і з радістю погодилася.

Чи був страх або сумнів перед першим днем роботи?

Абсолютно ні. Такі проєкти мене надихають і заряджають позитивною енергією. Тут не може бути страху — лише бажання допомагати.

Про процес роботи

Чим ця робота відрізняється від вашої звичайної професійної діяльності?

У повсякденній роботі в мене є попередній запис, я знаю своїх клієнтів і чітко планую день. Тут же я не знаю, хто прийде. Це повернення до періоду, коли я працювала з великим потоком людей. І, чесно, я за це дуже вдячна — це класний і живий досвід.

Що складніше — технічна робота чи емоційний контакт з людьми?

Для мене складнощів немає взагалі. Коли ти робиш справу, якою живеш і дихаєш, усе дається легко. Я дуже люблю людей — щиро люблю.

Як ви знаходите правильний тон спілкування з військовими та ВПО?

Я дуже емпатична людина, швидко відчуваю настрій співрозмовника. З військовими мені навіть простіше: у мене служать брат і чоловік, тому я добре розумію, як там важко, які теми можна зачіпати, а яких краще уникати. Тут головне — пошана і вдячність.

Про емоції

Яка історія або момент сьогодні вразили вас найбільше?

Дуже сподобалося, що всі люди були усміхнені, радісні, з якимось очікуванням. Особливо запам’ятався момент, коли дві жінки, які стриглися поруч, раптом з’ясували, що вони з одного селища. Почали згадувати знайомих, сміялися — це було так мило.

Чи були моменти, коли емоції було важко стримати?

Ні, такого не було. Атмосфера була максимально позитивна. Було багато радості, і її не хотілося стримувати — навпаки, хотілося ділитися нею з усіма.

Що ви відчуваєте, коли бачите реакцію людей після трансформації?

Це мій найулюбленіший момент. Коли людина дивиться у дзеркало і каже: «Вау, мені подобається», — це як закоханість. Метелики в животі, мурашки по шкірі. Ти на сьомому небі від щастя.

Про сенс волонтерства

Чому, на вашу думку, така допомога важлива саме зараз?

Люди втратили домівки, пережили дуже страшні речі. Іноді їм важлива не лише матеріальна допомога, а й проста увага, тепло, відчуття турботи. Це має величезне значення.

Що особисто вам дає участь у таких ініціативах?

Я завжди кажу собі: якщо ти сьогодні зробила когось щасливим — день прожитий не дарма. Мене це надихає, окриляє, дає емоційний підйом. Хочеться робити ще більше добрих справ — настільки, наскільки можу зараз.

Історія Ксенії Золотової — це приклад того, як професія може стати інструментом підтримки і надії. Через прості, на перший погляд, речі — стрижку, розмову, усмішку — волонтери б’юті-сфери повертають людям віру в себе і відчуття людяності, яке сьогодні особливо цінне.

військовий стан Дніпро Україна 056 СТОЇМО ЗупинимоОкупантів