Медіа Дніпропетровщини у 2025 році працювали в умовах постійної небезпеки, фінансової нестабільності та кадрового дефіциту, щодня балансуючи між професійними стандартами, виживанням та присутністю в інформаційному полі.
Четвертий рік повномасштабної війни для медіа Дніпропетровщини став роком без різких зламів, але з чітким усвідомленням меж. У 2025 році кадровий голод, фінансова нестабільність, тиск та обстріли не зникли, а стали буденністю, в якій журналісти продовжують працювати, фіксувати і залишатися присутніми – регулярно працюють, роблять все для видимості регіону в інформаційному полі країни, тримають постійний зв’язок із аудиторією.
2025 рік остаточно зняв ілюзію про адаптацію до життя і роботи медійників в умовах війни як завершений процес. Четвертий рік повномасштабного вторгнення показав: нестабільність для медійників Дніпропетровщини стала базовою умовою роботи, а не тимчасовим відхиленням.
Регіон, який залишається прифронтовим, живе в логіці постійної загрози — ракетні удари, атаки дронами, перебої енергопостачання, небезпека для цивільних і для тих, хто цю реальність фіксує. У таких умовах медіа більше не можуть планувати роботу в класичному розумінні — з довгими горизонтами, стратегічними цілями й чіткими KPI.
Натомість чітко прослідковується формування іншої моделі медіа – інституції постійної присутності. Не розвитку, не зростання, а присутності — у новинному полі, громадах, документуванні війни. Це добре видно з матеріалів ІМІ, які фіксували стан регіональних медіа на початку 2025 року. Уже тоді йшлося про тотальний брак кадрів, фінансову нестабільність і відсутність «подушки безпеки». За рік ці проблеми не зникли — вони стали структурними. Тепер ці обставини враховуються вже на етапі планування, адже, попри виклики, робота редакцій не повинна зупинитися.
Кадровий дефіцит помножений на виснаження
Якщо обрати одну системну проблему, що найточніше описує стан медіа Дніпропетровщини у 2025 році, то це буде кадровий дефіцит помножений на хронічну втому медійників. Йдеться не просто про нестачу людей. Йдеться про виснаження професійного ядра регіону. У 2025 році відтік журналістів з регіональних медіа не виглядав як масова хвиля. Не було гучних закриттів редакцій чи публічних заяв про «кінець професії». Натомість відбувався повільний, малопомітний, але стабільний відтік кардів. Люди йшли у комунікації, громадський сектор, суміжні професії, або просто брали паузу без наміру повертатися. Цей процес небезпечний саме своєю непомітністю. Він не створює відчуття кризи тут і зараз, але поступово розмиває експертність в редакціях. Ця тенденція була помітна ще наприкінці 2024 року, втім 2025-му вона перетворилася у сталу тенденцію.
У 2025 році багато редакцій фактично працювали у форматі кількох універсальних працівників, які закривають одразу кілька функцій. Це дозволяло виживати, але мало довгострокові наслідки – зменшення внутрішньої редакційної дискусії, послаблення перевірки якості, зникнення можливості менторства і передачі досвіду. Журналістика стала більш індивідуалізованою і менш інституційною — що особливо небезпечно в умовах війни. У 2025 році втома перестала бути особистою проблемою окремих журналістів. Вона, по суті, стала фактором редакційних рішень. Саме втомою часто можна пояснити відмову від складних тем, перехід до простіших форматів, обережність у конфліктних питаннях. Це не завжди самоцензура, частіше — прагматичний вибір у ситуації обмеженого ресурсу.
Кадровий голод і втома формують замкнене коло: менше людей дає більше навантаження, це провокує ще більше вигорання і, як наслідок, зменшення кількості ефективних спеціалістів. Саме це коло визначало стан регіональних медіа у 2025 році. Одна з ключових тенденцій року, що минає, — втрата людей саме через виснаження. Журналісти йдуть з професії просто тому, що більше не можуть. Це не зрада, а наслідок довготривалого життя в режимі постійної небезпеки, фінансової нестабільності, емоційного перевантаження, відсутності перспектив. Медійники, які залишилися, часто працюють не завдяки умовам, а всупереч їм. Саме вони підтримують регулярність публікацій, фіксують воєнні злочини, залишаються на зв’язку з громадами, не дають регіону зникнути з інформаційної мапи. За словами Євгена Педашенка, головного редактора Суспільне Дніпро, симптоми вигорання спостерігаються у багатьох журналістів та співробітників медіа:
«Симптоми вигорання справді відчутні: вони ніби в повітрі, інколи замовчуються, але все одно проявляються — зокрема в розмовах і щоденній роботі. І це зрозуміло, адже ми змушені бути на зв’язку цілодобово через безпекову ситуацію — постійні обстріли та прильоти не дозволяють вимикати телефон ні на хвилину. До слова, цього року ми зіткнулися із ситуацією, коли молоді фахівці приходять до нас працювати, але вже за місяць-два відверто зізнаються, що не витримують навантаження: для них забагато тем і виїздів, вони не можуть постійно перебувати на зв’язку 24/7. Але що тоді говорити про журналістів, які, наприклад, двічі на тиждень виїжджати й висвітлювати події в зонах, наближених до зон бойових дій. Це, по-перше, фізично надзвичайно складно, а по-друге — психологічно виснажливо через постійне навантаження та перебування в умовах небезпеки. Ми дуже переймаємося їхнім моральним станом і намагаємося максимально їх підтримувати, щоб люди могли й надалі працювати в такому темпі. Адже насправді журналістів, здатних створювати глибокі, багатогранні професійні історії з прифронтових громад, небагато, і ми цінуємо кожного з них», — ділиться Євген Педашенко.
Економіка виживання: фінанси медіа Дніпропетровщини між грантами, рекламою і компромісами
Фінансова ситуація у медіа Дніпропетровщини у 2025 році вже не можна описати як «кризу» чи «складний період». Вона, радше, нагадує стабілізовану нестабільність — стан, у якому редакції навчилися існувати без очікування покращень, але й без реальних резервів на випадок нових ударів. Йдеться не лише про брак коштів, а про зміну самої економічної логіки регіональної журналістики.
До повномасштабної війни більшість локальних медіа працювали в умовах обмеженого, але все ж ринку – реклама, спецпроєкти, партнерства з локальним бізнесом. У 2025 році цей ринок у класичному розумінні практично не існує. Місцевий бізнес скоротив бюджети або зник. Рекламодавці стали обережнішими й вибірковішими. Частина реклами перемістилася в телеграм-канали з сумнівною репутацією, де немає ні стандартів, ні відповідальності. У цій ситуації регіональні медіа опинилися перед вибором: або шукати альтернативні джерела фінансування, або згорнути діяльність.
Підбірка неналежно маркованої реклами в стрічці новин сайту «Наше місто»
Скриншот: «Наше місто»
Для багатьох редакцій у 2025 році грантова підтримка залишалася основним або єдиним джерелом доходу. З одного боку, гранти дозволили зберегти робочі місця, підтримати базові операційні витрати, реалізувати окремі тематичні проєкти. З іншого, грантова залежність створила нові ризики. Редакції змушені працювати короткими циклами — від проєкту до проєкту, без довгострокового планування. Це посилює й так вже достатньо стале відчуття тимчасовості й ускладнює розвиток. До прикладу, головна редакторка сайту 056.ua Катерина Охотник, коментуючи ситуацію із призупиненням допомоги від США, констатувала, що це суттєво вплинуло на роботу команди.
«У нашій мережі виникли серйозні труднощі, адже ми мали отримати два великі гранти, що допомогли б нам продовжити роботу. Безпосередньо наша редакція також втратила фінансування на дуже важливу тему. Зараз про неї мало говорять, але вона критично важлива, і для її якісного опрацювання потрібен час, якого в умовах кризи ми просто не маємо», – розповідала вона в лютому цього року.
Вже у квітні 2025-го шеф-редакторка видання Ніка Єгорова Dnipro.media в коментарі представниці ІМІ в Дніпропетровській області ділилася, що три місяці після завершення грантової допомоги стали критичними для медіа.
«Криза суттєво вплинула на нашу роботу. У березні грантова підтримка призупинилась, у квітні фінансування майже вичерпалося. Через скорочення фінансування ми змушені зменшити обсяг контенту, насамперед, аналітичних матеріалів. Команду ми відкрито поінформували про фінансову ситуацію. Більшість погодилися працювати на умовах фрілансу, частина — підтримати окремі проєкти безоплатно», – розповідала тоді шеф-редакторка видання.
Тоді довелося адаптувати стратегію під нові реалії: збільшили кількість новин і афіш подій, щоб залучити більшу аудиторію.
Реклама в регіональних медіа як спосіб доходу не зникла повністю, втім змінила форму. Часто вона межує з джинсою або політичним піаром.
Підбірка політичної джинси про мера Кам’янського.
Скриншот: «Інформатор Дніпро»
Фінансовий тиск змушує редакції балансувати між виживанням і дотриманням стандартів. І хоча не всі переходять цю межу, сам факт її існування продовжує бути системною проблемою. Як наслідок, зростає вплив анонімних телеграм-каналів, що працюють без етичних обмежень, але забирають аудиторію і рекламні бюджети у медіа області.
Фінансова нестабільність впливала і на редакційні рішення та структурні обмеження: менше розслідувань через їхню дорожнечу, менше поїздок і репортажів з місця подій, більша залежність від офіційних джерел, скорочення редакторських позицій. Це поступово змінює характер контенту — робить його менш глибоким, але більш безпечним і дешевим у виробництві.
Але, попри всі фінансові труднощі, медіа Дніпропетровщини продовжують шукати нові джерела фінансування та експериментувати з новими фінансовими моделями. Спільноти, читацькі підписки, підтримка від аудиторії, партнерські спецпроєкти, оптимізація витрат без повного згортання діяльності – не повний список методів, що використовувалися редакція для залучення коштів.
Кнопка підтримки на сайті «Першого Криворізького»
Скріншот: сайт «Перший Криворізький»
Так, ці спроби не завжди давали миттєвий результат, але вони важливі як сигнал еволюції, а не застою медіа. Це нова економічна реальність, у якій журналістика існує не як бізнес у класичному розумінні, а як суспільна функція, що постійно шукає ресурси для свого існування.
Політичний тиск, погрози і фізичні розправи та порушення прав журналістів
Тиск на журналістів у Дніпропетровській області у 2025 році — це не виняткові порушення, а усталена практика, замаскована під формальні процедури й безпекові аргументи. Так, порушення прав журналістів у Дніпропетровській області перестали бути епізодичними і набули стійких форм. Йдеться про системну практику обмеження доступу, формалізації відмов і розмитої відповідальності. Тиск без гучних скандалів, силових розгонів, прямих заборон, але з цілком відчутним ефектом. Одним із найпомітніших проявів тиску на медіа в 2025-му стали недопуски журналістів Dnipro.media на сесії місцевих рад. Перший такий випадок стався 19 лютого цього року, коли журналістку видання Валерію Токар не пустили до сесійної зали, а відвели на засклений з шумопоглинаючими вікнами балкон.
Журналістка Dnipro.media Валерія Токар на заскленому балконі сесійної зали Дніпровської міської ради. Фото: Dnipro.media
Другий, аналогічний випадок, стався також з журналістками Dnipro.media 10 грудня 2025 року. Цього разу журналісток також супроводили на той самий засклений балкон. На запитання медійниць, чому саме сюди, співробітниця міськради, що не назвалася, послалася на «регламент».
Журналістка видання Dnipro.media Анастасія Таран
на заскленому балконі Дніпровської міської ради у грудні 2025 року.
Фото: Dnipro.media
Формально такі ситуації часто пояснюють безпековими обмеженнями або процедурними моментами, але в сукупності вони формують іншу реальність: доступ до публічної інформації стає вибірковим. Запровадження вхідних фільтрів у вигляді попередніх запитів, погоджень чи списків створює ситуацію, у якій журналіст присутній не тому, що має на це право, а тому що йому дозволили.
Навіть якщо медійник чи медійниця напишуть заяву до поліції, конкретних результатів добитися майже неможливо – попри публічність кейсів, багато справ або затягуються, або закриваються без результату. Показовим став випадок із закриттям 15 січня цього року справи щодо недопуску дніпровського медійника Олександра Славного на сесію міськради Дніпра. 24 жовтня 2024 року, після недопуску до сесійної зали, медійник звернувся до поліції за фактом перешкоджання його професійній діяльності. В серпні Олександр Славний звернувся до поліції щодо ознайомлення з матеріалами справи і з'ясував, що провадження закрили ще 15 січня 2025 року через «відсутність у діяннях складу кримінального правопорушення». Такі кейси формують відчуття системної безкарності, що впливає не лише на конкретні кейси, а й на загальний стан свободи слова в регіоні.
2025 рік також зафіксував і випадки прямого насильства і погроз щодо журналістів. Зокрема, у березні цього року, у Кривому Розі невідомі напали на спецкора онлайн-медіа «Свої. Кривий Ріг». А редакція «Першого Криворізького» неодноразово отримувала листи з погрозами про замінування будівлі, в якій знаходиться редакція та відео з імітацією вибухового пристрою і погрози убивством.
Колаж з відео, яке отримала журналістка редакція «Першого Криворізького»
Скриншот: Катерина Лисюк
Кейси вписуються в ширший контекст – тиск на незалежні редакції, особливо ті, що працюють із конфліктними темами або критикують місцеву владу. Але не всі медіа готові боротися за своїх журналістів. Зокрема, дніпровський 11 канал через позов до суду на медіа від криворізького чиновника звільнив журналістку.
Уривок допису з фейсбук-сторінки Тетяни Заєць щодо її звільнення. Скриншот ІМІ
Водночас 2025 рік показав і позитивні зрушення – зросла солідарність у медіаспільноті. Регіональні журналісти дедалі частіше звертаються до професійних організацій, зокрема, до ІМІ, для фіксації порушень і публічного розголосу. Публічність стала одним із небагатьох ефективних інструментів захисту. Навіть, якщо вона не завжди приводить до юридичних наслідків, вона ускладнює ігнорування проблеми.
Медіа як ціль на рівні інфраструктурою для росіян
Ще з перших днів повномасштабного вторгнення стало зрозуміло, що безглуздо трактувати атаки армії РФ по медіа як побічну шкоду. Кількість випадків, їхня повторюваність і характер доводять – медіа є усвідомленою ціллю. Не менш важливою, ніж енергетика, транспорт чи цивільна інфраструктура.
2025 рік також відзначився прямими ударами по приміщеннях медіа Дніпропетровщини. Зокрема, 28 жовтня у Нікополі внаслідок атаки російського дрона було пошкоджено приміщення редакцію газети «Південна зоря». Для локальних редакцій такі удари мають критичні наслідки, бо це не лише зруйновані стіни чи техніка, а втрата робочого простору, ризик зупинки випуску, необхідність термінової релокації, фінансові витрати, які часто немає чим покривати.
В Нікополі через обстріли постраждала редакція «Південної зорі».
Фото: Інна Швидка, колаж: Катерина Лисюк
У великих містах ситуація виглядає не менш показово. У Дніпрі в ніч з 17 на 18 листопада під час масованої російської ракетно-дронової атаки у Дніпрі була пошкоджена будівля філії Суспільного.
Наслідки масованої дронової атаки на будівлю Суспільне Дніпро. Скриншот: сайту Суспільне Дніпро
Також під час удару по філії Суспільного у Дніпрі росія знищила й унікальні архівні матеріали: свідчення подій, задокументовані злочини, хроніку життя громад, потенційні докази для майбутніх судів.
Загалом, в будівлі розміщувалися редакції двох філії Суспільного мовника: Суспільне Дніпро та Суспільне Донбас. Окрім того, наявні вільні приміщення компанія здавала в оренду. На другому поверсі будівлі, в кількох з них, розміщувався і регіональний хаб Інституту масової інформації «Медіабаза Дніпро». Внаслідок масованої дронової атаки, після влучання в будівлі обвалився дах, зайнялася пожежа. Всі приміщення та обладнання медіабази повністю знищено. Вціліли тільки генератор медіабази та один бронежилет – вони знаходилися за межами приміщення Медіабази Дніпро.
Наслідки російської дронової атаки по Медіабазі Дніпро.
Фото: Катерина Лисюк
Під час масованої атаки в будівлі не було людей, тому ніхто не постраждав. Але медійникам не завжди так щастить. Цьогоріч знімальні групи й окремі журналісти неодноразово потрапляли під російські обстріли і виконуючи редакційні завдання, і перебуваючи вдома. Навесні 2025 року, внаслідок масованих російських атак по Дніпру 26 та 28 березня зазнали пошкоджень помешкання трьох дніпровських медійників: 26 березня постраждала квартира фоторепортера Сергія Дівєєва, а 28-ого, під час чергової атаки на місто, постраждали будинки дніпровського спортивного журналіста Дмитра Москаленка та журналіста медіахолдингу «Наше місто» Андрій Федченко. А вже наступного дня, 29 березня, під час ракетного удару по Кривому Рогу, постраждала квартира журналістки онлайн-медіа «Перший Криворізький» Олени Смоліної. Сама ж медійниця отримала незначний поріз ноги вже під час ліквідації наслідків обстрілу. В ніч на 16 на 17 квітня в Дніпрі, під час нічної масованої шахедної атаки був майже повністю зруйнований будинок журналістки дніпровського телеканалу Д-1 Ірини Дмитрієвої. Медійниця та її близькі дивом не постраждали.
Наслідки російської атаки на будинок дніпровської медійниці Ірини Дмитрієвої
Фото: Ірина Дмитрієв, колаж: Катерина Лисюк
20 вересня, під час комбінованої атаки рф по Дніпру, постраждало житло оператора 5 каналу Олександра Пронського. У квартирі медійника вибило всі вікна, двері перекосило, вибуховою хвилею та уламками понівечило меблі та техніку. Через пожежу, що зайнялася поверхами вище, все залило водою. А в ніч на 8 листопада в багатоповерхівку, в якій жила журналістка телеканалу «Прямий» Тетяна Запара з трирічною донькою, влучив ворожий «шахед». Родина дивом не постраждали.
Порушені конструкції двох під’їздів у будинку, у який влучив «шахед».
Фото: Суспільне Дніпро
Ці удари стирають межу між професійним і приватним. Війна буквально заходить у дім, перетворюючи особистий простір на ще одну зону небезпеки. Втім, робота журналістів триває. Попри руйнування, втрати й постійну небезпеку, у 2025 році жодне ключове медіа Дніпропетровщини не припинило роботу повністю. Редакції переходили в дистанційний формат, змінювали логістику, втрачали архіви й офіси, але не втрачали присутності.
2025 рік для медіа Дніпропетровщини не був рік катастрофи — але й не був роком відновлення. Це був рік остаточного дорослішання війни для регіональної журналістики. 2025 рік важливий саме тим, що оголив системні тенденції. Кадровий голод — не тимчасовий. Фінансова нестабільність — не епізод. Тиск на журналістів — не сукупність випадків. Злочини Росії проти медіа — не побічний ефект. Усе це елементи однієї реальності, в якій регіональні медіа змушені щодня шукати баланс між професійними стандартами, безпекою і можливістю просто продовжувати роботу. Попри обстріли, втрати, кадровий голод і фінансові обмеження, регіон залишався помітним в інформаційному полі. Місцеві медіа продовжували регулярні публікації, працювали під час атак і після них, оперативно інформували громади, документували воєнні злочини. 2025 рік показав, що попри виснаження і небезпеку, медіа залишилися присутніми в інформаційному просторі. Це не героїзм і не подвиг. Це щоденна робота в умовах, які давно вийшли за межі нормальних.
Катерина Лисюк, регіональна представниця Інституту масової інформації в Дніпропетровській області