Без страху за спиною

Дар’я Гросул — юристка-міжнародниця, консультантка Аналітичного центру «ЮрФем»

У фільмах — пристрасть, у житті — небезпека: як виглядає сталкінг і чому його треба зупинити

Він стоїть під вікном з букетом. Вона каже «ні», а він продовжує писати, чекати, з’являтись у неї під дверима. У фільмах це називають коханням. У реальному житті — сталкінгом.

У суспільному дискурсі сталкерство часто залишається недооціненим або неправильно інтерпретованим явищем, зокрема через вплив попкультури. Однак з правової та психологічної точки зору це — серйозна форма насильницької поведінки, яка має конкретні ознаки та наслідки. 

У цьому матеріалі розбираємося, як розпізнати переслідування на ранніх етапах, які тактики найчастіше використовують сталкери, як цю тему експлуатують серіали та фільми, і що відбувається з криміналізацією сталкінгу в Україні.

Що таке сталкінг?

Сталкінг (переслідування) — це повторювана нав’язлива та загрозлива поведінка, спрямована на конкретну людину, та яка викликає страх за власну безпеку. Схоже визначення надається і Стамбульською конвенцією, що була ратифікована Україною у 2022 році. Йдеться, зокрема, про регулярні спроби контакту без згоди, стеження, появу в особистих або робочих просторах, збір приватної інформації, тиск через повідомлення чи соцмережі. З психологічної точки зору, сталкінг порушує почуття безпеки людини, яку переслідують, підриває її контроль над власним простором і поведінкою. У довготривалій перспективі він суттєво впливає на психічне здоров’я та соціальне життя людини.

Зазнати сталкінгу можуть як жінки, так і чоловіки, однак найчастіше з переслідуваннями стикаються саме жінки. Так, згідно з дослідженням, проведеним у Великій Британії кожна п’ята жінка (у віці від 16 років) стикалась із переслідуванням, а серед чоловіків — приблизно один з десяти. В Австралії отримали схожі результати: кожна п’ята жінка й один з п’ятнадцяти чоловіків повідомили, що зазнали сталкінгу. Жінок майже у вісім разів частіше переслідували чоловіки. Чоловіків — приблизно однаково часто переслідували як жінки, так і чоловіки.

Якщо говорити про прояви сталкінгу, то близько 80% постраждалих зазнають переслідування через соцмережі, месенджери, GPS чи зламані акаунти. Водночас 67% стикались із переслідуванням наживо. Часто ці прояви комбінуються.

Сталкінг у кіно

Фільми та серіали часто розмивають межу між романтикою та нав’язливою одержимістю, зображуючи сталкерство як прояв пристрасті або як особливу форму залицяння. Така подача змушує глядачів співчувати переслідувачам або навіть ідеалізувати їх, замість того, щоб розпізнати у їхніх діях насильство та контроль. Так, у серіалі «Ти» (You) головний герой Джо Голдберг переслідує жінок, втручається в їхнє особисте життя, маніпулює, а іноді й вдається до насильства. Проте, серіал часто подає його дії як драматичне, але нібито щире кохання, зводячи переживання його жертв до фону. 

Подібна ситуація і у фільмі «Сутінки» (Twilight). Едвард Каллен неодноразово порушує особисті межі Белли: з’являється без попередження, слідкує за нею, спостерігає, як вона спить. Така поведінка, яка в реальному житті викликала б тривогу чи страх, у фільмі виглядає як «ідеальне кохання».

Попкультурні сюжети десятиліттями експлуатують такі образи «наполегливих героїв», які порушують особисті межі об’єкта своєї симпатії, і при цьому подаються глядачеві як щирі, закохані, а іноді й гідні співчуття. Втім, важливо чітко відрізняти ці художні інтерпретації від реальності. 

У серіалі «Оленя» (Baby Reindeer), який минулоріч вийшов на Netflix, вперше за довгий час тема сталкінгу подається не як романтична вигадка, а як реалістичне, травматичне явище. У центрі сюжету заснована на реальних подіях історія коміка Донні, який стикається з нав’язливим переслідуванням з боку незнайомої жінки Марти, яка спершу здається просто ексцентричною, але згодом проявляє дедалі небезпечнішу поведінку. Цей серіал допомагає краще зрозуміти, як саме проявляється сталкінг у реальному житті, які він має наслідки, і чому його не можна плутати зі «знаками уваги».

Епізоди серіалу чітко ілюструють ключові тактики сталкінгу:

1. Постійний зв’язок та спостереження всупереч волі постраждалої людини

Головна героїня Марта надсилає Донні десятки електронних листів щодня — вночі, зранку, без зупину. 

Це типовий приклад нав’язливої комунікації, яка зовні маскується під турботу — у повідомленнях є прохання, компліменти, спроби проявити «любов». Але насправді — це форма контролю. Така поведінка не просто нав’язлива, вона тривожна та позбавляє людину психологічного простору. 

Сталкери нерідко вдаються до цифрового відстеження (через GPS, застосунки, камери чи соціальні мережі), створюють нові акаунти або особистості, щоб обходити блокування у цифровому просторі, тому важливо стежити за повторними спробами зв’язку. До кіберсталкінгу також належить злам акаунтів, встановлення шпигунських програм (stalkerware), поширення неправдивої інформації онлайн або викладення конфіденційних чи чутливих даних.

2. Переслідування в реальному житті

Марта йде за Донні вулицею, намагається торкатися його без згоди.

Головна героїня починає переслідувати та навʼязуватися батькам Донні, з’являється в його професійному середовищі.  

Психологічно така поведінка викликає глибоке почуття небезпеки, яке посилюється ще й тим, що постраждала людина більше не має «безпечного простору» — ані вдома, ані на роботі. Втручання в особистий простір дезорганізовує повсякденне життя й може призвести до соціальної ізоляції, адже людина починає уникати звичних маршрутів і подій, аби не зустріти переслідувача.

3. Маніпуляції та імітації

Марта телефонує батькам Донні й повідомляє їм неправду, нібито їхній син потрапив у аварію. 

Переслідувач може звертатися до друзів, рідних або колег постраждалої особи під різними приводами: щоб «передати щось важливе», «допомогти» або навпаки в комунікації видавати себе за людину, яка найбільше постраждала. Такі дії створюють додаткове напруження в оточенні, можуть підривати довіру та ускладнювати підтримку людини з боку близьких.

4. Інші прояви

Сталкінг може також проявлятися у таких формах: 

• надсилання небажаних речей до дому або на роботу постраждалої, а також її друзям, часто під виглядом подарунків або з погрозливим підтекстом;
• відвідування подій, що цікавлять людину яку переслідують, заняття ідентичними хобі. Переслідувач/-ка може збирати інформацію про життя, інтереси, захоплення, коло спілкування постраждалої — і намагатися «віддзеркалити» їх, щоб наблизитися; 
• прямі погрози фізичної шкоди, знищення майна або натяки на знання особистих фактів з життя постраждалої особи.

Усі ці прояви формують чітку модель переслідування, яка часто має тенденцію до ескалації. Переслідувачі/-ки можуть дедалі більше втрачати контроль над своїми діями, прагнучи будь-якою ціною відновити контакт або владу над людиною, яку вони переслідують. 

Коли Донні намагається дистанціюватися, Марта вдається до фізичного нападу — але не на самого Донні, а на його подругу, в домі якої він живе. 

Саме тому важливо розпізнавати ці прояви на ранніх етапах і не ігнорувати сигнали небезпеки.

Як боротися?

Водночас системна відповідь на сталкінг неможлива без належного правового врегулювання. В Україні переслідування (сталкінг) досі не є окремим кримінальним правопорушенням. Це означає, що правоохоронці часто не мають достатніх юридичних інструментів для оперативного реагування на такі ситуації, особливо якщо ще не дійшло до фізичного насильства чи прямої загрози життю.

Натомість переслідування можуть кваліфікувати за статтями про домашнє насильство, погрози чи хуліганство, але ці норми не охоплюють весь спектр поведінки переслідувача/-ки й не дозволяють вчасно захистити людину. Така правова прогалина залишає багатьох постраждалих беззахисними, адже сталкінг сам по собі рідко сприймається як серйозна загроза — до того моменту, коли наслідки стають непоправними.

Зареєстрований у Верховній раді законопроєкт №12297 покликаний внести до Кримінального кодексу України нову статтю, яка б прямо визначала та забороняла систематичне нав’язливе спостереження, комунікацію чи інші дії, що порушують приватність особи й викликають у неї страх за свою безпеку.

Матеріал підготовлено в межах комунікаційної кампанії «Без страху за спиною: комплексне впровадження положень Стамбульської конвенції», що реалізується в межах ініціативи «Рівність. Лідерство. Майбутнє».

Ініціатива «Рівність. Лідерство. Майбутнє» реалізується громадською організацією «Дівчата» в межах проєктів ООН Жінки «Посилення жіночого лідерства для стійких і мирних суспільств», що фінансується урядом Данії, та «Трансформаційні підходи для досягнення гендерної рівності в Україні», що фінансується урядом Швеції та втілюється у співпраці з Офісом Віцепрем’єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, а також у партнерстві з Міністерством соціальної політики України. Фінансову підтримку ініціативі також надає Жіночий фонд миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF).

Думки, висновки чи рекомендації, висловлені у даному матеріалі не обов’язково відображають погляди ООН Жінки, урядів Данії, Швеції та Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН.