Майстриня з Дніпропетровщини розповіла про унікальність петриківського розпису та символи, які захищають.
Петриківський розпис - це значно більше, ніж красивий орнамент. У ньому немає випадкових елементів. Майстриня із Синельникового Ганна Кіпрова переконана, що сила цього мистецтва саме в тому, що за кожною квіточкою, ягідкою чи крапкою стоїть певний зміст.
Розкажіть про себе та свій творчий шлях. Як все почалося?
Свій шлях у мистецтві я починала на фарфоровому заводі, згодом навчалася у майстрів у Петриківці, а пізніше працювала головним художником центру народного мистецтва «Дивокрай» при облдержадміністрації. Сьогодні я засновниця та керівниця клубу майстрів «Гроно Калинове» на прифронтовій Синельниківщині.
Ганна стала досвідченою майстринею, що створює авторські роботи, які неможливо повторити. Розписує кухонне приладдя, чохли для документів та телефонів, шопери та навіть гільзи. Також вона навчає інших народному мистецтву.
Ганно, коли дивишся на ваші роботи, здається, що це просто квіти, ягоди, листочки. Який ховається зміст у ваших роботах?
Тут не просто ягідки, квіточки. Це символи. Майстер не робить нічого бездумно. Кожна цяточка має значення.
Наприклад, калина — символ України. Це захист Божої Матері. А цибулька — це захист роду.
Якщо ви розріжете цибулину, то побачите, що кожна пелюсточка когось символізує: діда, бабу, батька... У кожного своя роль.
Тобто навіть маленький елемент у розписі може мати окреме значення?
Так. І в цьому, на мою думку, його сила. Наскільки потужний цей розпис!
Майстер не просто бере пензлик і думає: «Ось тут я намалюю квіточку, бо вона гарна». Ні. Кожна цяточка, кожен елемент має значення.
Тому це не просто декоративне мистецтво. Це наша національна культура, наша пам’ять.
Виходить, людина може дивитися на розпис і навіть не знати, скільки символів у ньому закладено?
Звичайно. Вона бачить красу, кольори, квіти. А за цим стоїть дуже багато.
Петриківський розпис - живий. І кожен майстер вкладає щось своє.
А ви свої композиції придумуєте самі?
Сама. Ніяких макетів. Я навіть олівчиком нічого не малюю.
Просто сідаю, беру щіточку, фарби і малюю від себе. Воно просто йде. А сам малюнок народжується в процесі.
Тому в мене взагалі нічого не повторюється. Другої такої роботи не буде.
Чим ви розмальовуєте такі роботи?
Я працюю спеціальною кісточкою з котячої шерсті. Працюю пальцем.
Це все моя рука. Кожна крапочка поставлена вручну. І саме тому ніхто не може підробити мою роботу.
Можна подивитися на неї, можна спробувати повторити візерунок, але рука все одно зробить по-іншому.
Ви говорите про петриківський розпис як про щось дуже сильне. А що він дає майстрам, що над ним працюють?
Коли людина малює в цій техніці, вона певним чином дихає. Я спочатку навіть не звертала на це уваги. А потім почала помічати: іноді настільки захоплюєшся, що навіть затримуєш дихання і забуваєш, що треба дихати.
Це така своєрідна гімнастика. А ще ти дивишся на кольори, на те, що створила, — і заспокоюєшся.
Чому ви переносите символіку і в сучасні речі, що не дуже звично?
Я роблю екоторбинки, блокноти, вазочки, чохли для окулярів, різні прикраси. Ось торбинки — вони повністю розписані вручну. Їх можна прати. Вони не просто для краси — ними можна користуватися щодня.
Мені подобається, коли народне мистецтво живе в сучасному житті.
А ще ви розписуєте гільзи. Звідки така ідея?
Це гільзи, які мені привозять наші захисники. Різні - з патронів, зі снарядів.
Я їх розписую, а потім продаю. Кошти або доначу, або відсилаю тим, хто їх реалізує і теж спрямовує гроші на допомогу.
Для мене це теж важливо - перетворити те, що пов’язане з війною, на щось красиве, українське і корисне.
Ганна каже, що наша культура, що має передаватись з покоління в покоління. В ній наша унікальність та сила, якою ми маємо пишатися.