«Молимось і тримаємось купи». Як храм на Синельниківщині став місцем сили для людей, які живуть біля фронту.
Попри постійні обстріли та близькість до лінії фронту, мешканці Синельниківського району на Дніпропетровщині не втрачають надії. Щонеділі вони збираються у храмі, аби помолитися за Україну, підтримати одне одного і знайти розраду в часи великої тривоги. Тут молитва стає спільним актом сили та віри, а храм — місцем, де не тільки просять, а й зміцнюються духом.
Щонедільна молитва за мир і перемогу
Синельниківський район регулярно потерпає від російських атак. Через загрозу життя звідси евакуювали частину родин із дітьми, літніх людей та осіб з інвалідністю. Проте багато хто залишився — і для них богослужіння стало своєрідною опорою.
На службу приходять ті, хто шукає сили пережити черговий день — як місцеві, так і переселенці. Олена з Токмака, яка кілька місяців жила в окупації, ділиться:
Як проходить недільна служба
У храмі все починається зі спільної молитви — за близьких, за країну, за воїнів. Після літургії — причастя, а далі традиційна трапеза, яка перетворюється на теплу зустріч і розмову в тісному колі.
- Старець отець Василь проводить духовні бесіди.
- Люди діляться переживаннями та історіями.
- Обговорюють не лише віру, а й реалії війни: евакуацію, тривоги, фейки.
Проти страху й дезінформації
Духовенство під час розмов наголошує — ворог веде війну не лише зброєю, а й словами. У соцмережах регулярно поширюють фейки, щоб посіяти паніку. Священнослужителі пояснюють: головне — залишатися спокійними, не піддаватися на провокації, триматися разом.
Духовні осередки — нові фортеці громади
Історії про подібні ініціативи не поодинокі. За даними Інституту релігійної свободи, під час війни церкви та монастирі стали не лише місцем молитви, а й простором для підтримки: гуманітарних пунктів, волонтерських ініціатив і прихистку для переселенців.
На Дніпропетровщині церкви вже з перших тижнів повномасштабного вторгнення стали центрами підтримки. Наприклад:
- у Новомосковську при церкві облаштували укриття для вірян та переселенців
- у Кривому Розі храм став пунктом збору допомоги на фронт
- у Павлограді священники організували групи психологічної підтримки
Віра — як захист
На тлі щоденних викликів віра допомагає не лише вистояти, а й діяти. У храмах прифронтової зони зберігається головне — людська гідність, спільність, розуміння, що навіть у часи війни є місце, де тебе почують.
Такі недільні зібрання — це не просто релігійна традиція, а новітня форма опору: духовного, ментального, соціального. І кожна така молитва — крок до перемоги.