Чергова кіноніч, сповнена парадоксів, пропонує подивитися добірку рідкісного, небаченого до сьогодні широким загалом кіно, – українського. Попри багату культурну спадщину вітчизняного кінематографа, гідний йому нащадок в умовах незалежності так і не був сформований. Дивно, але український фільм у прокаті сьогодні сприймається радше як екзотика. В особливо глибокому анабіозі довгий час перебував артхаус – за відсутності взаємодії фільмів з культурним та суспільним контекстом. Самоусвідомлення авторського кіно в Україні лише формується, є погано вивченим – саме тому цього разу дивимося стрічки-піонери цього руху. 

Відкриють показ "Мудаки. Арабески" 2010 року – альманах-дослідження національної епідемії "мудацтва", вивчення якої є спільною темою 20 короткометражок. Особливу увагу звернемо на доступний нам щодня тематичний контекст, що є ключем до сприйняття фільму. Другою на черзі також буде збірка короткого метру – присвячена національній проблемі еміграції – альманах "Україно. Goodbye" 2012 року. Так само знятий за підтримки Arthouse Traffic, він є спробою створити актуальне контексту авторське кіно, сформувати нову традицію українського кіномистецтва. Цікавим також є те, як ситуація з розвитком кіно в Україні рифмує зі становленням новітньої України. Заключним буде документальний фільм 2015 року "Українські шерифи", що прем'єрував на Міжнародному фестивалі документального кіно в Амстердамі, встиг здобути численні нагороди на світових форумах і при цьому зміг лишитися парадоксально небаченим в Україні.